Книги / Виноградарство.
Розділ II. Біологія виноградної лози. Біологічна і господарська характеристика культивованих видів винограду.

  Виноград є представником родини виноградових Vitaceae, яка має 11 родів і близько 600 видів. Більшість цих видів росте в помірно теплому кліматі і за своєю природою являє собою світло- і теплолюбні сильнорослі довгорічні ліани.

  З практичною метою частково використовують тільки рід Vitis. З 70 видів цього роду близько ЗО культивують для плодів і використовують свіжими або переробленими. Деякі з них застосовують як підщепи. Рід Vitis включає в себе 3 географічно відокремлені групи видів (азіатську, американську і європейську), близьких за цілим рядом морфологічних та анатомічних ознак, оскільки вони походять від одного предка, і водночас біологічно відмінних. В умовах Української РСР основне практичне значення має 6 найбільш поширених видів, представників усіх трьох груп: Vitis vinifera, Vitis Labrusca, Vitis amurensis, Vitis Berlandieri, Vitis rupestris і Vitis riparia.

  Vitis vinifera європейсько-азіатський виноград — об’єднуй два підвиди: дикий виноград Silvestris і культивований — Sativa. На Україні дикий виноград росте по берегах Дністра, Бугу і Дніпра, а також у Криму. Дикий виноград — рослина дводомна, з досить солодкими ягодами. За своїми біологічними властивостями він є рослиною вологолюбною, недостатньо морозостійкою, зовсім не стійкою проти філоксери та грибних хвороб. Від цього винограду було одержано багато європейських сортів у різних екологічних районах. Підвид Sativa включає в себе європейські і азіатські сорти. Культурний європейський виноград має надзвичайно велику різноманітність форм, особливо за господарськими ознаками (грона, ягоди та ін.). Так, наприклад, розмір грона в європейських сортів коливається від 7 до 70 см, а величина ягоди від 5 до 40 мм.

  Vitis Labrusca — представник північноамериканських видів, що культивується для плодів. У Північній Америці цей вид росте значно північніше від інших видів. Він вологолюбний, має відносно високу морозостійкість, малостійкий проти філоксери і високого вмісту  вмісту вапна н грунті. Характеризується добре розвиненими вусиками майже на кожному вузлі пагона, слизистим м'якушем ягоди із специфічним «лисячим», або суничним, ароматом і рясним опушенням листя. У культуру V. Labrusca введено порівняно недавно — якихось 150 років тому. Відомі такі сорти цього виду та його гібриди з іншими видами: Ізабелла, Лідія, Вільдер, Конкорд, Катавба, Прима, Ноа, Аромат Хасана, Тайговий ізумруд, Російський конкорд та ін.

  Vitis amurensis, або уссурійський виноград, становить найбільший інтерес із східноазіатських видів винограду. Цей вид порівняно з іншими видами роду Vitis дуже морозостійкий, вологолюбний і водночас стійкий проти надміру вологи, але нестійкий проти великого вмісту вапна в грунті. Дуже уражується філоксерою, оїдіумом, але стійкий проти мільдью. Він погано укорінюється, але досить добре прищеплюється до сортів інших видів, і через те його можна розмножувати щепленням. І. В. Мічурін перший використав амурський виноград у селекційній роботі і показав його велике практичне значення при створюванні холодостійких сортів. Таким шляхом він вивів широко відомі морозостійкі сорти: Металевий, Буйтур, Коринку Мічуріна та ін.

  Vitis Berlandieri відзначається високою стійкістю проти філоксери, посухи та мільдью. Його дуже терпкі і дрібні ягоди не їстівні. Через низьку морозостійкість, довгий період вегетації та погану укорінюваність V. Berlandieri у чистому вигляді як підщепа не застосовується. Схрещуванням V. Berlandieri з V. rupestris, V. riparia і V. vinifera добуто гібриди з достатньою укорінюваністю та здатністю переносити в грунті вміст вапна до 60%. До таких найбільш поширених його гібридів, використовуваних як підщепи, належать: Шасла X Берландієрі 41 Б, Берландієрі X Ріпарія 420-А та 34-Е, Телекі № 8Б, Кобера 5ББ та ін.

  Vitis riparia використовується як найбільш морозостійка, філоксеростійка американська підщепа з коротким періодом вегетації. Вона добре зростається з європейськими сортами при щепленні й швидко укорінюється. Стійка проти грибних хвороб, але не переносить вапна в грунті більш як 10—15%. Добре росте тільки на родючих грунтах. Характерні зовнішні ознаки. V. riparia: великі з гострими зубцями цільні листки, дрібні з дуже забарвленим соком ягоди, трав’янисті на смак. Із чистих форм виду V. riparja як підщепи використовують Ріпарія глуар, а з його гібридів — Ріпарія X Рупестріс 3309 і 101-14. При схрещуванні V. riparia з іншими видами вирощено дуже морозостійкі сорти з невисокою якістю плода — Альфа, Тайговий ізумруд, Сіянець Тихонова № 9, які поширені в Приморському краї і частково на півночі України.

. Vitis rupestris також використовують як підщепну лозу Його гібриди з європейськими сортами, наприклад Кудерк 4401 та ін., поширені на Україні під назвою гібридів прямих утворювачів. V. rupestris сильнорослий вид, посухостійкий тільки на легкопроникних грунтах, мало пошкоджується морозами, стійкий проти філлоксери, мільдью та оїдіуму. Дуже добре зростається з європейськими сортами. Щеплені до V. rupestris сорти визначаються довгим вегетаційним періодом і пізнім достиганням ягід та деревини пагонів. Широка черешкова виїмка та червоне забарвлення пагонів є його морфологічною особливістю. Чорні і дрібні ягоди трав’янисті на смак. Як підщепи на Україні використовують два представники цього виду: Рупестріс дю Ло та Рупестріс Бріньє, а також його гібриди з V. гірагіа (Ріпарія X Рупестріс 3309 та 101-114).

  Дикі, здичавілі й культурні форми винограду характеризуються всіма особливостями лазячих рослин-ліан. Ліаноподібний тип виноградної лози виробився в результаті її лісового зростання. Зберігши всі відмінні властивості ліан, виноград в культурі вирощується на відкритих сонячних місцях, оскільки від своїх предків він успадкував значний потяг до тепла та світла. Для існування в умовах лісу виноградна лоза виробила характерну особливість її природи — швидкий ріст пагонів у довжину.

  Швидкий і сильний ріст винограду став можливим при швидкому розподілі великих кількостей пасоки та асимілятів по всій рослині завдяки досконалій вбирній поверхні і провідній системі.

  Судини деревини й лубу мають великий діаметр, у тканин діафрагми вузлів є численні пори за типом серцевинних, що прискорює перекидання великих кількостей поживних речовин від кореневої системи до листя і навпаки. У вбиранні й пересуванні поживних речовин бере участь всисна сила, яка визначається високим осмотичним тиском клітинного соку тканин виноградної рослини.

У вбиранні з грунту води та поживних речовин значну роль відіграє великий кореневий тиск, який зумовлює велике виділення пасоки на зрізах виноградної лози («плач» винограду). Цей тиск, що сприяє швидкому пересуванню води та поживних речовин, і головним чином велика зелена поверхня та значна хлорофілоутворювальна здатність рослин забезпечують інтенсивну фотосинтетичну діяльність зелених органів виноградного куща.

  Інтенсивна асиміляція вуглецю створюється великою зеленою поверхнею (листя, зелені пагони, вусики, зелені ягоди) і великою хлорофіловою здатністю рослини.

  Виноград — рослина дуже довголітня, порівняно посухостійка й маловибаглива до грунту. Проте він дуже добре реагує на вологу та добрива, значно підвищує ріст та плодоношения при поліпшенні вологості грунту та його родючості.

   Закріплення цих біологічних особливостей виявилося в надвичайній пластичності цієї рослини, у виникненні різноманітних ії форм та в специфічному пристосуванні окремих органів куща до умов зовнішнього середовища.