У винограду, що розмножується вегетативно, розвивається могутня мочкувата коренева система — фундамент куща. Вона складається з великого числа багатьох додаткових коренів, що підходять від підземного штамба, та їх розгалужень.

   Головні короні, що розвиваються на п’ятці штамба, бувають найдовші й найтовщі. Вони проникають глибоко в грунт, далеко розходячись у сторони. Ці корені становлять основу кореневої системи і містяться в глибоких горизонтах грунту, які краще забеспечені вологою і менше можуть промерзати. Їх розгалуження використовують вологу та мінеральну їжу не тільки в оброблених, а і в більш глибоких шарах грунту, куди для цього проникають. Коротші й тонші бічні корені розміщуються головним чином у шарі перевалу.

  Поверхневі корені, або росозбирачі, охоплюють приповерхневий горизонт грунту. Таким чином, виноградний кущ усіма ярусами своїх коренів живиться і забезпечує себе вологою за рахунок використання великого об’єму грунту.

  Основний скелет кореневої системи складається з провідних коренів. Менша за вагою, але значно більша за довжиною частина кореневої системи представлена життєво важливими для куща первинними вбирними коренями.

  Корені різних сортів та видів винограду мають однакову анатомічну структуру. Для деяких з них характерна відмінність у співвідношенні розвитку окремих тканин та клітин. Ці часом невеликі відмінності у внутрішній будові коренів, властиві підщепам і деяким європейським сортам, дають їм змогу бути в більшій чи меншій мірі стійкими проти філоксери. Корені таких видів і сортів мають розвиненішу деревину, а також краще захищені покривними тканинами. Вони здатні в уражених місцях швидко утворювати ізолюючий корковий шар і тим самим захищати деревину від загнивання. Корені таких сортів мають у тканинах кори та деревини багато дубильних речовин у вигляді танідів, які запобігають загниванню тканин. .

  Основна фізіологічна роль коренів полягає у вбиранні з грунту води й мінеральних солей. Крім того, в них можуть відбуватися деякі процеси первинного синтезу органічних сполук азоту й фосфору. Всі ці функціональні відправлення, властиві головним чином первинним кореням, здійснюються за рахунок енергії, яка в них звільняється в процесі аеробного дихання. Нарешті, корені є опорою рослини, а у винограду — ще й основним вмістищем запасних поживних сполук.

  Виноград відзначається великою коренеутворювальною здатністю, яка зумовлює силу його кореневої системи, її велику вбирну здатність і поширення як у ширину, так і в глибину великої кількості найтонших, найкоротших живильних коренів.

  Коренеутворювальна здатність винограду слабшає з віком рослини; у зелених і недозрілих чубуків корені утворюються краще, ніж у здерев’янілих. Найкраще коренеутворення спостерігається на вузлі пагона. Швидше і краще укорінюються пагони, не відокремлені від материнського куща (відсадки).

  Весною, у період сокоруху, корені тільки починають іти в ріст. У цей час функціонують первинні корені, що збереглися з осені, і найтонші розгалуження провідних коренів (до 1—2 мм у діаметрі), частково здатні до вбирання.

  В міру прогрівання грунту більш як на 8 – 12° починають рости закінчення товстіших коренів. При температурі грунту 12—15° і вище починається активне галуження коренів вищих порядків

  Улітку в умовах південних районів грунт верхніх горизонтів звичайно дуже пересихає. Діяльні корені, що є в ньому, переходять у стан тимчасового спокою. Активна життєдіяльність коренів триває тільки в забезпечених вологою нижчих горизонтах.

  Восени при зниженні температури грунту і повітря ріст коріння припиняється. Молоді частини основних коренів вкриваються корковим шаром. Дрібні й тонкі живильні корені можуть не окорковуватись. Протягом зими значна частина їх гине.

  При сприятливих умовах восени часто спостерігається ріст коренів. У цей час утворюється багато коренів, діяльність яких сприяє кращій підготовленості рослин до перезимівлі і наступної вегетації. Осіння діяльність коренів різко посилюється при вологозарядкових поливах у не забезпечені вологою роки, а також при проведенні розпушувань грунту та внесенні органомінеральних добрив наприкінці вегетації.

  При сприятливих умовах середовища корені винограду можуть рости протягом і зимового періоду.

  Ріст коренів винограду завмирає при температурі грунту 8—10°.

  Узимку при значних зниженнях температури виноград може вимерзти. Особливо небезпечні низькі температури для європейських сортів. їх корені гинуть при п’ятигодинній дії температури мінус 5—8°. Тканини на зрізах пошкоджених коренів мають буре або синювато-рожеве забарвлення, стаючи ніби вареними. У такій самій мірі неморозостійкими є й корені гібридів прямих утворювачів. Корені філоксеростійких підщеп пошкоджуються при мінус 11 —12°, причому морозостійкість коренів різко змінюється и період спокою, зростаючи відповідно до охолодження грунту під час зимівлі і зменшуючись на початку фази сокоруху.

  Глибина залягання і розвиненість кореневої системи винограду залежать від грунтово-кліматичних умов та сили росту надземної частини куща. Так, коренева система в північних районах розвивається ближче до поверхні грунту, а на півдні, в посушливих районах, корені проникають глибше. Чим дужче росте кущ, тим більше утворюється коренів і розгалужень на них. Різні несприятливі умови, що гальмують ріст та галуження коренів, ослабляють ріст усього куща та його плодоношення.

  Умови, сприятливі для розвитку сильної, розгалуженої кореневої системи з численними дрібними, короткими (1,5 – 3 см) і тонкими (до 2 мм) живильними корінцями добре впливатимуть на збільшення врожаю.

  На напрям та силу росту окремих коренів та їх розгалужень дуже впливають властивості грунту, його механічний і хімічний склад, ступінь окультуреності, вміст засвоюваних поживних речовин, фізичні властивості та ін. Вони визначають розвиток і розміщення кореневої системи. Грунтові умови, які впливають на формування кореневої системи, дуже різноманітні не тільки для різних виноградарських районів, але можуть бути дуже відмінні в межах одного району і навіть одного господарства.

  На грунтах з високим рівнем підгрунтової води корені виноградних кущів не йдуть в глибину, а розміщуються в горизонтах над підгрунтовою водою.

  Шкідливі для винограду солі в підгрунтових водах пригнічують кореневу систему, що відбивається на стані всієї рослини. У таких місцях потрібні відповідні меліоративні заходи. Сусідство з виноградниками поливних площ зумовлює розвиток коренів виноградного куща в бік ділянки з більшим зволоженням. При зрошуванні виноградників корені розміщуються вище.

  При внесенні добрив у борозни корені тягтимуться до місць, де ці добрива лежать, а грудочки грунту з частинками добрив обволікатимуться їх дрібними корінцями. Особливо добре це помітно на грудочках перегною і при внесенні в гнізда гранульованих добрив.

  У щільних грунтах, особливо у мілко зораних, головна маса коренів, дійшовши до межі розпушеного грунту, не заглиблюється, а розгалужується в сторони або йде вгору. Глибше зустрічаються нечисленні корені, які проникають по кротовинах, ходах відмерлих коренів та тріщинах.

  У легких грунтах з глибоким заляганням підгрунтової води, у шиферних грунтах, де є глибокі тріщини, корені виноградних кущів іноді заходять углиб на 5—6 м і більше. У таких випадках корені мають значно менше розгалужень. У грунтах родючих і з достатньою вологістю корені не йдуть далеко вглиб, але зате мають багато розгалужень і тонких живильних корінців.

  Основна функція вертикальних коренів, що заходять у підгрунтя,— подавати воду з більш зволожених, нижніх горизонтів. Вони розвивають велику сисну силу, відзначаються притисненим галуженням, менш вимогливі до тепла та аерації. Розміщення горизонтальних коренів у грунті визначається насамперед навколишніми умовами. їх розподіл по горизонтах грунту завжди нерівномірний. На ступінь і характер розвитку кореневої системи дуже впливають і прийоми агротехніки, застосовувані в господарстві.

  Густота садіння, форма виноградного куща і навантаження, що застосовується в зв’язку з нею, певним чином впливають на розвиненість кореневої системи.