На ростучому зеленому пагоні винограду в пазусі кожного листка утворюються бруньки. На відміну від бруньки основного пагона брунька пасинка не має періоду спокою і проростає в тонкий зелений пагін. До осені пасинковий пагін дозріває і в пазухах його листя закладаються такі самі бруньки, як і на основному пагоні. Бруньки основного пагона розростаються, диференціюються на основну і кілька замісних бруньок, з яких найбільш розвинені дві, що прилягають до основної. У такій фазі розвитку вони називаються вічками. Зовні у вічка розвиваються дві великі лусочки зеленого або червонуватого кольору. Під осінь вони товщають, корковіють, тверднуть, забарвлюються в темно-бурий колір і щільно прикривають вічко. На внутрішньому боці покривних лусочок розвивається багато волосків, які густою сіткою прикривають ніжні частини бруньок, що починають формуватись, оберігаючи їх від механічних пошкоджень та низьких температур.

  У центрі вічка міститься головна брунька, з якої весною наступного року розвивається основний пагін. Вона розвинена краще від інших і складається з зачаткового стебла з конусом наростання вгорі та з помітними зародковими вузлами й міжвузлями. Від вузлів відходять зачаткові листки, суцвіття, вусики.

  Вічко міститься на так званій подушечці, яка складається з клітин, наповнених крохмалем. Тканина подушечки сполучається з діафрагмою вузла. Між основою бруньок вічка і подушечкою є шар клітин, забарвлених у зелений колір. Це — підстилаючий шар, який дає початок новим брунькам.

  Не завжди і не всі заміщаючі бруньки розвиваються в пагін. Ті, що не розвинулись, поступово затягуються тканинами ростучого стебла і перетворюються в сплячі бруньки на багаторічній лозі. При сприятливих умовах вони проростають у пагін.

  Формування бруньок зимуючого вічка та суцвіть в них на зачатковому стеблі починається залежно від умов зростання приблизно наприкінці травня. В міру росту пагона у пазухах листків по всій його довжині утворюються бруньки і в них суцвіття. Таким чином, формування суцвіть триває протягом більшої частини вегетаційного періоду, і плодоносні бруньки розміщені від основи пагона до його недозрілої верхньої частини. Розміщення вічок по довжині пагона і кількість суцвіть у бруньках різняться за сортами, залежать від умов року, агротехніки та стану самої рослини.

  З розпусканням бруньок кущ затрачує багато поживних речовин на розвиток молодої кореневої системи, великої листкової поверхні, пагонів та суцвіть на них. Пазушні бруньки нижніх листків у цей період менше забезпечені всіма умовами живлення для формування в них суцвіть, ніж бруньки середньої і верхньої частин пагона в наступний період росту куща. Тому плодоносних бруньок звичайно більше формується в середній і верхній частинах пагона і плодоносність їх звичайно вища, ніж у нижній частині пагона (2—3 суцвіття).

  На стадійно зрілому плодоносному кущі винограду кожна брунька є потенціально плодовою. У зимуючих вічках ця потенціальна можливість плодоношення полягає у створенні зачатків суцвіть, яких залежно від умов зростання, агротехніки, сорту може бути більше чи менше.

  Частина плодових бруньок або суцвіть за осінньо-зимовий період може загинути і, навпаки, весною частина суцвіть, які не цілком розвинулися до осені, ранньою весною може деформуватись у повноцінні. Тому дуже важливо не тільки зберегти всі вічка на пагонах від несприятливих зимових умов, а й поліпшити живлення кущів протягом вегетації і рано навесні для повнішого розвитку суцвіть.

  Необхідною умовою для правильного й найповнішого використання багатих потенціальних можливостей росту та плодоношення винограду має бути висока агротехніка.

  Особливо добре на закладання квіткових бруньок та їх плодоносність впливає поліпшення умов живлення. Працями Українського науково-дослідного інституту виноградарства й виноробства ім. Таїрова (УНДІВВ) наочно показано вплив органічних і мінеральних добрив на формування суцвіть у бруньках дорослих кущів винограду й сіянців.

  До недавнього часу вважали, що сіянці винограду починають плодоносити тільки з п’ятого — сьомого року і пізніше, ріст сіянців у перші два роки обмежується 20—60 см.

  Працями Інституту було доведено, що застосування в перший рік життя сіянців системи живлення органічними й мінеральними добривами (60 т гною + 10 ц суперфосфату і 4 ц сірчанокислого амонію на гектар) сприяє буйному росту сіянців (до 3—м), а суцвіття формуються в бруньках на другий рік вегетації.

  При підвищених у 1,5—2 рази (проти зазначених) дозах органічних і мінеральних добрив і достатній вологості грунту, крім сильного росту пагонів, у бруньках формувались суцвіття в перший рік життя сіянців.

  Весняне внесення добрив на плодоносних виноградниках у борозни на глибину 45 см (3 ц сірчанокислого амонію і 8 ц суперфосфату) і підживлення влітку до і після цвітіння (1 — 1,5ц суперфосфату, 0,75—1,0 ц сірчанокислого амонію і 0,5 ц калійної 40% солі) сприяло збільшенню в наступному році загальної кількості плодових бруньок на кущах і пагонів з 2 і 3 гронами.

  Внесення добрив весною і підживлення влітку збільшують кількість плодоносних заміщаючих бруньок, що має велике значення в роки часткової загибелі центральних бруньок винограду. Поліпшуючи умови живлення виноградних кущів внесенням весною добрив і влітку підживлень, можна також підсилити ріст пасинкових пагонів (особливо у саджанців), закладання плодових бруньок на них, що важливо для прискорення формування кущів та більш раннього вступу молодих кущів у пору плодоношення, а також при загибелі бруньок під час приморозків на плодоносних кущах.