Книги / Виноградарство.
Шляхи поліпшення сортименту винограду в УРСР.

  Поліпшення сортименту виноградних лоз треба розв’язувати перш за все в напрямі підвищення питомої ваги тих сортів, що вже перевірені в природних умовах Української РСР, сортів, що виявились найбільш якісними та пристосованими до екологічних умов окремих зон республіки і відповідають завданням, які поставлено перед виноградарством та виноробством. Велика сортова строкатість виноградних насаджень радгоспів та колгоспів знижує їх цінність, оскільки вони не можуть забезпечити і виноробну промисловість однорідною сировиною і дати великі партії свіжого винограду для відправки в далекі міста та промислові центри країни. Звідси випливає потреба в зосередженні уваги на розширенні площ тих сортів, які високою сталою урожайністю і доброю якістю продукції підтверджують свою пристосованість до природних умов того чи іншого району.

  Важливішим організаційним міроприємством в справі широкого розповсюдження районованих сортів є закладання маточників, перш за все, у всіх розсадницьких господарствах і повне використання існуючих насаджень районованих сортів для розмноження.

  Внаслідок історичних умов свого розвитку сортимент винограду Української РСР у більшості виноградарських районів сформувався ще недостатньо. Тому виникає потреба у вивченні,випробуванні та використанні нових для республіки сортів з багатющого світового фонду виноградних лоз, зокрема, стародавніх  вітчизняних і нових сортів радянської селекції.

  Виходячи з положень мічурінської агробіологічної науки щодо перенесення рослин з однієї місцевості в іншу, на основі багаторічних даних сортовивчення, що його проводить УНДІВВ, рекомендуються для УРСР такі райони інтродукції місцевих найцінніших виноградних лоз і широкого виробничого їх випробування: донські виноградарські райони (сорти — Пухляковський, Сибірковий, Красностоп золотовський), Дагестанська АРСР (Агадаї, Гюлябі дагестанський), Грузинська РСР (Александроулі, Чинурі, Горулі мцване, Хіхві), Азербайджанська РСР (Хиндогни, Матрасса, Тавріз), Північний Кавказ (Галан).

  Серед організаційних заходів, спрямованих на поліпшення сортименту виноградних насаджень зони, вільної від філоксери, одним з найважливіших є створення карантинних репродукційних розсадників на пісках, що дає змогу перекидати садивний матеріал високоякісних сортів з зони, зараженої філоксерою, в зону, вільну від неї.

  Такі розсадники в УРСР є на Нижньодніпровських пісках (Нижньодніпровська дослідна станція освоєння пісків в м. Цюрупінську, Цюрупінські карантинні розсадники МСГ УРСР і раднаргоспу в Херсонській області).

  Для Української РСР, де по суті немає місцевих сортів винограду, дуже важливим є створення власних високоякісних сортів, добре пристосованих до природних умов окремих районів республіки. Це завдання зараз успішно вирішують українські виноградарі-селекціонери.

  Необхідною умовою поліпшення сортів і забезпечення високої та сталої врожайності виноградних насаджень є апробація і клонова селекція.

  Апробацію треба провадити в усіх виноградниках і шкілках радгоспів та колгоспів. Значення її полягає в тому, що вона сприяє вирощуванню чистосортного садивного матеріалу і закладанню односортних виноградних насаджень.

  У ряді випадків апробація збігається з інвентаризацією, яку час від часу треба провадити на виноградниках; нерідко апробація провадиться одночасно з клоновою селекцією. При проведенні цієї роботи дуже важливо додержувати послідовності і наступності, а тому в кожному господарстві має бути заведена спеціальна «Книга апробації виноградних насаджень», в якій відмічають № кварталу, назву сорту, № ряду, № куща і зазначають здорові кущі основного сорту, домішку, підщепні кущі, хворі, загинулі. Це дозволяє встановити ступінь чистосортності ділянки, кількість лоз, що їх можна заготовити, а також виявити, які реконструктивні заходи необхідно провести на цій ділянці і (підсаджування, відведення, видалення хворих кущів, перещеплення домішок і підщеп тощо).

  А п р о б а ц і я  і  санітарна селекція (видалення слабких і хворих кущів) є першим етапом поліпшення сортового складу насадження. Надалі в чистосортних насадженнях треба провадити клонову селекцію — відбір сильнорослих, урожайних кущів з метою використання їх для закладання нових високоврожайних насаджень.

  Необхідність проведення клонової селекції зв’язана з тим, що виноградні насадження одного й того самого сорту через різні причини, як правило, бувають дуже неоднорідні: на кожному винограднику можна знайти сильнорослі врожайні кущі, маловрожайні з пригніченим приростом і безплідні кущі. Кожний сорт винограду внаслідок умов його походження та зростання вегетативного потомства, внаслідок різних умов розвитку пагонів та бруньок, що використовуються для розмноження, становить більш-менш різнорідну суміш клонів.

  Відбираючи для розмноження лози з сильнорослих високоврожайних кущів, можна мати однорідніші виноградники, звівши в них нанівець процент безплідних кущів і різко знизивши процент кущів малоплідних. На елітній ділянці в колгоспі ім. К. Лібкнехта (Одеса) внаслідок послідовного проведення клонової селекціі урожайність сортів збільшилась майже вдвоє.

  Провадити клонову селекцію треба на високому агротехнічному фоні, бо властивості сортів найкраще проявляються при хороших умовах, а при поганих навіть добрі сорти стають неякісними.

  Техніка проведення клонової селекції не складна. Проходячи вздовж рядів виноградника, відмічають сильнорослі кущі з підвищеною і видатною врожайністю. Такі відмітки роблять протягом трьох років.

  Записи спостережень заносять у спеціальний «Журнал селекції», відмічаючи № кварталу, назву сорту, № ряду, № куща та його оцінку щодо врожайності.

  В результаті трирічної селекції виявляються кущі з високою і визначною врожайністю, які повинні бути джерелом для розмножування та закладання високоврожайних елітних насаджень. Таким шляхом можна різко поліпшити сорти винограду.

  Клонову селекцію на кращих односортних ділянках треба провадити в кожному господарстві, яке заготовляє лозу для розмноження.

  Кращим часом для проведення апробації та клонової селекції є період достигання винограду, коли по гронах, ягодах та листях найлегше встановити сорт. В більш-менш чистосортних насадженнях, де основний сорт відомий, рекомендується рано навесні (коли молоді пагони досягнуть 8—10 см), а також восени, коли кущі помітно виділяються осіннім забарвленням листя, виявляти домішки інших сортів і позначати їх всюди однією фарбою (найкраще білою) і щорічно.

  Апробацію шкілки слід провадити в серпні — на початку вересня. Доцільно робити в шкілці повторну перевірку восени перед викопуванням, коли по осінньому забарвленню легко виділити домішки, пропущені при літній апробації.