ВИРОЩУВАННЯ ЩЕПЛЕНИХ САДЖАНЦІВ

  В умовах Української РСР щеплені виноградні саджанці вирощують, головним чином, в зоні поширення філоксери. В північних районах (вільних від філоксери) лише в порядку виробничих дослідів провадиться щеплення на морозостійких підщепах.

  Для вирощування підщепних чубуків закладають спеціальні маточники філоксеростійких лоз.

  Маточник підщепних лоз. При сприятливих умовах та при відповідній агротехніці можна одержати дуже великий вихід підщепних чубуків з гектара.

  При закладанні маточників підщепних лоз необхідно мати на увазі, що підщепні сорти більш вимогливі до грунтових умов, ніж культурні сорти винограду, тому доборові підщепних сортів для різних кліматичних і грунтових умов УРСР необхідно приділяти особливу увагу.

  За своїми біологічними особливостями підщепні сорти повинні відповідати не лише тим районам і грунтам, на яких закладаються маточники підщепних лоз, але, головним чином, тим грунтам, де вони будуть рости в майбутньому у вигляді щеплених саджанців.

  Крім відповідності грунтовим умовам (адаптація), підщепні сорти повинні задовольняти таким вимогам: бути практично стійкими проти філоксери та інших шкідників і хвороб; відзначатися високою морозостійкістю; добре зрощуватися з культурними сортами (афінітет) і забезпечувати одержання високих урожаїв прищеплених до них сортів; відрізнятися добрим укоріненням чубуків і давати високий вихід чубуків, придатних для щеплення.

  Вибір місця і грунту для закладання маточників підщепних лоз. В усіх областях Української РСР в зоні, зараженій філоксерою, можна знайти сприятливі кліматичні і грунтові умови для вирощування підщепних лоз.

  Проте при виділенні ділянок під маточники необхідно враховувати біологічні особливості цих сортів. Треба мати на увазі, що у підщепних сортів розпускання вічок починається значно раніше, ніж у культурних сортів винограду. Крім того, підщепні сорти пізніше закінчують вегетацію. Тому для одержання добре визрілої лози необхідно вибирати ділянки на пологих південних і південно-західних схилах, які найменше піддаються впливу пізніх весняних і ранніх осінніх приморозків.

  Найбільш придатними для закладання маточників є легкі чорноземи або супіскові, досить родючі, добре проникні грунти, з рівнем залягання грунтових вод не менше 1 м. Не слід закладати маточники на грунтах з надміром вапна і ocoбливо засолених; в цих умовах кущі багатьох підщепних сорті, будуть хворіти хлорозом або коротковузлям.

  Передпосадковий обробіток грунту під маточники провадиться так само, як і під звичайні виноградні насадження.

  Садіння маточника підщепних лоз. Закладати маточніки підщепних лоз необхідно однорічними саджанцями. Гущина садіння— 2 м між рядами та 1,5, 1,75 і 2 м між кущами залежно від сили росту кущів, що обумовлюється особливостями сорту і умовами зростання. Глибина садіння для морозостійких сортів (Ріпапія глуар, Ріпарія Х Рупестріс 101-14, Ріпарія Х Рупестріс 3309, Солоніс X Ріпарія 1616) 40 см, а для сортів з менш морозостійким корінням (Берландієрі X Ріпарія Кобера 5Б5 і Берландієрі Х Ріпарія 420-А) – 45-50 см. Садити слід так, щоб головки саджанців (місце виходу однорічного пагона) були на 1—2 см нижче рівня грунту.

  Догляд за маточниками підщепних лоз. Догляд за молоди ми кущами підщепних лоз у перший рік їх життя нічим не відрізняється від догляду за посадками звичайних виноградників. Проте, вже починаючи з другого року, догляд за маточниками повинен бути спрямований на посилення приросту пагонів з метою вирощування якнайбільшої кількості чубуків, придатних для щеплення.

  Це досягається старанним обробітком грунту, внесенням органічних і мінеральних добрив, правильним формуванням і підрізуванням кущів, нормальним навантаженням кущів пагонами, культивуванням лози на підпорах, а також застосуванням зелених операцій.

  Обробіток грунту на маточниках, внесення мінеральних і органічних добрив, а також підживлення кущів повинні бути майже такими самими, як і на звичайних щеплених виноградниках.

  Обрізування і формування кущів. На маточниках підщепних лоз застосовують головчасте з постійними сучками або віялове короткорукавне формування. Найбільш поширене на Україні головчасте формування. При цьому формуванні залишають на голові сучки з 2—3 вічками.

  Значно кращі результати за даними М. Г. Малтабара в Молдавській РСР дає короткорукавне віялове формування з постійно омолоджуваними рукавами. Виведення цієї форми дуже просте і полягає в такому: при садінні кущів саджанцями однорічний приріст обрізують на 3 вічка, з яких до осені розвивається 2—3 пагони. На другий рік кожний пагін підрізують на 3— 4 вічка з метою формування рукавів. В дальшому при обламуванні видаляють нижні пагони з таким розрахунком, щоб на кожному кущі до осені другого року було не менше 5—6 пагонів, які і будуть основою майбутніх рукавів.

  На третій рік кожний пагін обрізують па 2-3 вічка і на цьому закінчується формування кущів В дальшому пагони, що розвинулися з вічок, щороку обрізують па 2-3 вічка, а навантаження куща пагонами остаточно встановлюють шляхом зеленого обламування. При старінні або надмірному видовженні рукавів провадять систематичне омолодженим їх, залишаючи для цієї мети при обламуванні пагони, що виросли з багаторічної деревини.

  Обрізування підщепних кущів можна провадити весною або восени. Осіннє обрізування провадять одночасно із заготівлею лози, тому дещо зменшуються затрати праці на одиницю площі маточника.

  Обламування пагонів. Щоб одержані високий вихід чубуків, придатних для щеплення, особливе значення має правильне навантаження підщепних кущів нагонами. Навантаження кущів регулюють обламуванням зайвих пагонів.

  Виробничий досвід розсадницьких господарств Української РСР показав, що для одержаним високої якості лози і більшого її виходу необхідно залишати на кожному кущі від 10 до 16 пагонів залежно від сорту та сили росту кущів. В окремих випадках, наприклад, при розміщенні маточників на схилах, на змитих малородючих грунтах слід зменшувати навантаження кущів пагонами для одержання лоз нормальної товщини і, навпаки, на родючих грунтах, добре забезпечених вологою, тим більше при зрошенні маточників, навантаження пагонами повинно бути значно збільшене.

  Виламування зайвих пагонів слід провадити в дуже стислі строки, щоб кущі не витрачали вологу і поживні речовини на розвиток тих пагонів, які будуть видалені при обламуванні. Перше обламування необхідно провадити тоді, коли пагони досягнуть довжини 12—15 см і мине небезпека весняних приморозків. Під час обламування треба перш за все залишати найбільш рослі, добре розвинуті пагони, розміщені на сучках при головчастому формуванні і на всіх рукавах — при рукавному формуванні. Через 10—12 днів після першого обламування необхідно провадити друге, коректувальне, обламування, тому що до цього часу з голови кущів і рукавів відростуть нові пагони.

  В окремі роки (особливо з достатнім зволоженням) буває потрібне третє коректувальне обламування, яке провадять одночасно з пасинкуванням.

  В тих випадках, коли на деяких підщепних кущах розвинулось занадто мало пагонів або вони пошкоджені при обробці і ясно видно, що кущі будуть недовантажені, необхідно збільшити навантаження цих кущів пагонами за рахунок пасинків.

  Для цього прищипують головний пагін над третім-четвертим листком від основи, щоб створити сприятливі умови для розвитку бічних пагонів — пасинків, за якими в дальшому доглядають, як за основними пагонами. Прищипування необхідно провадити, поки пагони ще молоді і мають довжину не більше 30—35 см. Кількість таких пагонів буде залежати від того, наскільки необхідно збільшити навантаження даного куща, враховуючи, що замість одного пагона після прищипування над третім листком буде добре розвиватись 2 пагони, а якщо прищипування проведено над 4 листком, то 3 пагони (найнижчий пасинок, який звичайно слабо росте, при цьому видаляють).

  Пасинкування пагонів. Найбільший вихід корисної (придатної для щеплення) деревини з кущів маточників підщепних лоз можна одержати, видаляючи пасинки у найраніших стадіях їх розвитку, як тільки почне рости пасинкова брунька. Проте в зв’язку з тим, що пагони ростуть дуже швидко, а в міру їх росту розвиваються нові пасинки, пасинкування пагонів у цьому випадку довелося б робити майже кожні 2—3 дні. Враховуючи напруженість з робочою силою в цей період, цю роботу, природно, немає змоги провадити так часто.

  Спостереження показали, що у виробничій практиці можна обмежитись 5—6-разовим пасинкуванням і одержувати добрий вихід лози, якщо тільки провадити цю роботу своєчасно і якісно. Так, наприклад, в Берегівському радгоспі Закарпатського винтресту при 5—6-разовому пасинкуванні бригадир-розсадниковод А. В. Денч одержує щороку по 100—120 тисяч півметрових підщепних чубуків з гектара.

  При виламуванні пасинків необхідно залишати невеликі (2—2,5 см) пеньки, щоб запобігти розвиткові бруньок наступного року, або виламувати (як це роблять в Болгарії) пасинок разом з зимуючою брунькою. Проте і в цьому випадку все ж таки на нижніх 2 пасинках пеньки необхідно залишати, тому що зимуючі бруньки потрібні для додержання правильного формування.

  Перше пасинкування слід провадити одночасно з другим коректувальним обламуванням. Звичайно в цей час основні пагони досягають довжини 70—80 см, а пасинки не перевищують 10—12 см, причому їх буває найчастіше 6—8.

   Наступні пасинкування роблять через кожні 10—15 днів одне за одним, залежно від інтенсивності відростання пасинків, не допускаючи здовження нижніх (найбільших) пасинків більше як на 15—17 см. Одночасно з пасинкуванням пагонів рекомендується видаляти вусики і суцвіття.

  Система ведення кущів. В умовах УРСР застосовується роз-стелювальна культура лози і культура на підпорах. Культивування лози на підпорах посилює ріст пагонів і, отже, збільшує вихід корисних чубуків. Чим вищі і вертикальніші підпори, тим сильнішим буде ріст основних пагонів і слабіше розвиватимуться пасинки. Лоза на підпорах визріває значно краще, ніж при культурі в розстеленні. Крім цього, при культурі на підпорах виявляється можливим обробляти грунт маточника підщепних лоз протягом усього періоду вегетації.

  Є дуже багато різних систем влаштування підпор на маточниках підщепних лоз: піраміди, кілки, низька півметрова шпалера, похила шпалера, звичайна шпалера та ін.

  В умовах УРСР найбільше поширений має звичайна вертикальна дротяна шпалера. Вона трохи вища від встановлюваної на плодоносних виноградниках (не менше 2-2,25 м), замість 4 на ній натягають 5—6 дротин, щоб при похилому підв’язуванні пагонів вони не вигиналися і давали рівну лозу.

  До такої шпалери зелені пагони підв’язують пучками під кутом від 25 до 40° залежно від сили росту з таким розрахунком., щоб на початок серпня вони виросли доверху шпалери.

  Перше підв’язування роблять, коли пагони досягнуть довжини одного метра. Першого разу їх підв’язують до нижнього дроту, другого — до другого дроту і далі гак само 5—6 разів. Якщо шпалеру не встановлено, підв’язувати пагони до кілків можна похило.

  Добрі результати дає горизонтальна півметрова шпалера з двома паралельними дротинами. Проте її можна застосувати лише на маточниках з шириною міжрядь не менше 2,5 м.

  На тих маточниках, де ще не встановлено постійних опор, лозу необхідно зв’язувати вільно в пучки і спрямовувати їх вздовж рядів з тим, щоб можна було обробляти грунт у міжряддях протягом усього вегетаційного періоду. Проте в цьому випадку слід в другій половині літа (в кінці серпня) підняти її хоча б на примітивні підпірки (рогатки) на 10—15 см над рівнем грунту, щоб забезпечити краще визрівання пагонів.

  Заготівля і зберігання підщепної лози. Лозу починають заготовляти після опадання листя. В умовах Української РСР на підщепних кущах листя звичайно осипається після перших осінніх приморозків, найчастіше в кінці жовтня.

  При збиранні зрізують всі пагони з кущів незалежно від якості, відв’язуючи їх попереду від дроту (якщо кущі культивуються на шпалерах) або кілків. Після цього їх очищають від вусиків і пасинків, ріжуть на метрові чубуки і в’яжуть у пучки.

  Одночасно з цим провадять попереднє сортування лози за діаметром: окремо зв’язують в пучки лозу, придатну для щеплення (діаметром понад 6 мм), і окремо лозу, що йде на укорінення в шкілці (діаметром 5—6 мм).

  Зберігати підщепну лозу необхідно в підвальних чи напівпідвальних приміщеннях або в критих земляних траншеях так само, як і лозу культурних сортів.