Книги / Прискорене розмноження винограду.
Однорічна шкілка кореневласних саджанців.

  Виноград звичайно розімножують відрізками однорічних здерев’янілих пагонів (чубуками) довжиною 30— 60 см. їх висаджують на одне літо в шкілку, де вони вкорінюються і дають стебло з листочками. Такі рослини придатні для садіння у виноградник на постійне місце. При вирощуванні саджанців у шкілці чубуки перед садінням треба підготувати так, щоб прискорити утворення у них коренів, але одночасно затримати розпускання вічок. Таку підготовку називають кільчуванням.

   Починають її на початку або в першій половині квітня, коли температура грунту і повітря недостатня для росту рослини винограду. Внаслідок цього заходу вегетаційний період для проростання чубуків починається на 3—4 тижні раніше, ніж у некільчованих. Перед кільчуванням роблять зрізи під вузлами чубуків, а потім їх намочують протягом 3—5 днів у воді кімнатної температури (16—18°), щоб вони добре набрались вологи.

  Кільчування провадять в траншеї, покритій парниковими рамами, на дно якої ще з зими кладуть шар льоду. На нього щільно ставлять пов’язані в пучки чубуки, обернені нижніми кінцями вгору так, щоб ці кінці були на 15 см нижче верха короба (парникових рам). Зверху чубуки прикривають шаром пухкої перегнійної, зволоженої землі товщиною 7—9 см, після чого короб накривають парниковими рамами. Під ними на рівні п’яток чубуків підтримують температуру в межах близько 18—21°, а землю в міру потреби систематично поливають підігрітою до 20° водою і розпушують. На ніч рами прикривають матами, щоб парник не охолоджувався.

  В таких умовах нижні кінці чубуків вигріваються, і на них через три тижні з’являються зачатки коренів. В цей же час верхні кінці чубуків, що обернені вниз, від льоду охолоджуються, і вічка на них не розпускаються, а лише набрякають.
  Якщо чубуки, призначені для розмноження, мають великий процент пошкоджених вічок, то замість кільчування їх пророщують (стратифікують). Цей захід полягає в тому, що чубуки після намочування укладають в ящики, засипаючи їх в нижній частині землею, а в верхній — тирсою або мохом, щоб полегшити вагу ящиків. Верхнє вічко зовсім не прикривають. Ящики з чубуками встановлюють в траншею, закривають парниковими рамами і підтримують температуру в межах 15—20°. Для прискорення стратифікації ящики можна на 6—7 днів поставити в тепле приміщення з температурою 20—22°, а потім перенести в траншею. Чубуки в ящиках треба систематично зволожувати з поливалки з дрібним ситом. Стратифікацію продовжують до того часу, поки більшість чубуків утворять зачатки коренів на нижньому вузлі, що буває, залежно від температури, через 20—25 днів після початку цього процесу. Ящики з пророщеними чубуками після загартовування вивозять до місця садіння шкілки, де всі чубуки з пророслими вічками висаджують.
  В першій половині травня, коли температура грунту на глибині 20—30 см досягне 10°, прокільчовані чубуки висаджують в шкілку. Ознакою прогрітості грунту є розпускання бруньок на винограді європейських сортів. Чубуки садять в борозни на глибину ЗО—35 см, а в північних районах УРСР — на 20—25 см.
  На дно борозен перед садінням на бідних грунтах вносять органомінеральну суміш з такого розрахунку: перегною — 3 кг, суперфосфату—15—20 кг і аміачної селітри — 8—10 кг на погонний метр шкілки. При садінні шкілку поливають по рядах. Частину чубуків, що знаходиться вище поверхні грунту, у районах, де весною бувають суховії, загортають земляними горбиками так, щоб верхівки були прикриті шаром грунту в 2—3 см.
  В районах з підвищеною вологістю повітря верхівки чубуків з 1—2 вічками залишають відкритими. У північних і західних областях УРСР горбиків робити не треба, бо вони затримують проростання бруньок, сприяють пошкодженню пагонів дротяником і взагалі значно знижують якість саджанців.
  В кінці травня, коли пагони, що розвинулися на висаджених чубуках, досягнуть 5 см, зайві обламують або прищипують їм верхівки. При цьому на кожному чубукові залишають неприщипнутим один і не більше двох кращих пагонів. Прищипування має особливе значенням при вирощуванні винограду в умовах північних районів та при вирощуванні його з вкорочених чубуків тому, що при цьому краще розвивається один пагін, за рахунок приросту якого збільшують довжину штамба саджанця.
  В липні, коли чубуки приживуться і підуть у ріст, земляні горбики поступово знижують, а потім зовсім розгортають, провадячи цю роботу за хмарної погоди.
  В період з кінця травня до середини серпня шкілку поливають 1—4 рази залежно від умов вологості грунту та наявності опадів. У липні—серпні виноград у шкілці два рази підживлюють фосфорно-калійними добривами, витрачаючи по 15 г суперфосфату і 8 г калійної солі на погонний метр. Таке підживлення сприяє кращому визріванню молодого приросту саджанців.
 З кінця травня до початку вересня шкілку 5—8 разів обприскують 0,5-процентним розчином бордоської рідини, щоб запобігти ураженню її мільдью. Міжряддя систематично розпушують, не допускаючи утворення корки та з’явлення бур’янів. В другій-третій декаді жовтня (звичайно після приморозків) саджанці викопують з шкілки, обрізують нездерев’янілий приріст, сортують їх і протягом зими зберігають прикопаними в вологому піску в критих траншеях або спеціальних сховищах. Весною саджанці висаджують на постійне місце на виноградник.
  Застосовуючи такий спосіб вирощування саджанців, в шкілці можна виростити з лози, заготовленої з одного маточного куща, 10—15 саджанців, а з 1 га маточника — садивний матеріал для закладання 10—15 га виноградників.
  В умовах північних районів УРСР за холодного літа у шкілці не вдається виростити високоякісних саджанців з добре визрілим приростом, незважаючи на те, що шкілку закладають в теплому, захищеному місці, рослини садять неглибоко і без земляних горбиків, провадять підживлення тощо. Для того щоб саджанці краще розвинулися, їх іноді залишають в шкілці на другий рік. На зиму їх треба добре вкрити спочатку землею, а потім органічними матеріалами (листям, глицею, торфом, гноєм) шаром завтовшки 5—7 см. На шкілці треба провести снігозатримання. Без належного захисту шкілка в холодну безсніжну зиму може зовсім загинути внаслідок повного вимерзання коренів, а іноді й надземної частини саджанців.
 
при вирощуванні винограду в умовах північних районів та при вирощуванні його з вкорочених чубуків тому, що при цьому краще розвивається один пагін, за рахунок приросту якого збільшують довжину штамба саджанця.
В липні, коли чубуки приживуться і підуть у ріст, земляні горбики поступово знижують, а потім зовсім розгортають, провадячи цю роботу за хмарної погоди.
В період з кінця травня до середини серпня шкілку поливають 1—4 рази залежно від умов вологості грунту та наявності опадів. У липні—серпні виноград у шкілці два рази підживлюють фосфорно-калійними добривами, витрачаючи по 15 г суперфосфату і 8 г калійної солі на погонний метр. Таке підживлення сприяє кращому визріванню молодого приросту саджанців.
З кінця травня до початку вересня шкілку 5—8 разів обприскують 0,5-процентним розчином бордоської рідини, щоб запобігти ураженню її мільдью. Міжряддя систематично розпушують, не допускаючи утворення корки та з’явлення бур’янів. В другій-третій декаді жовтня (звичайно після приморозків) саджанці викопують з шкілки, обрізують нездерев’янілий приріст, сортують ЇХ і протягом зими зберігають прикопаними в вологому піску в критих траншеях або спеціальних сховищах. Весною саджанці висаджують на постійне місце на виноградник.
Застосовуючи такий спосіб вирощування саджанців, в шкілці можна виростити з лози, заготовленої з одного маточного куща, 10—15 саджанців, азі га маточника — садивний матеріал для закладання 10—15 га виноградників.
В умовах північних районів УРСР за холодного літа у шкілці не вдається виростити високоякісних саджанців з добре визрілим приростом, незважаючи на те, що шкілку закладають в теплому, захищеному місці, рослини садять неглибоко і без земляних горбиків, провадять підживлення тощо. Для того щоб саджанці краще розвинулися, їх іноді залишають в шкілці на другий рік. На зиму їх треба добре вкрити спочатку землею, а потім органічними матеріалами (листям, глицею, торфом, гноєм) шаром завтовшки 5—7 см. На шкілці треба провести снігозатримання. Без належного захисту шкілка в холодну безсніжну зиму може зовсім загинути внаслідок повного вимерзання коренів, а іноді й надземної частини саджанців.