Книги / Прискорене розмноження винограду.
Вирощування саджанців у парниках.

  ВИРОЩУВАННЯ САДЖАНЦІВ У ПАРНИКАХ

  Пророщені в теплиці чубуки обережно виймають з піску і пересаджують у глибокі теплі парники в гончарні, паперові, торфоперегнійні горщечки чи в поживні саман­ні кубики шириною близько 10—15 см і висотою близько 14—17 см, де з них протягом 1,5—2 місяців вирощують саджанці, придатні для висаджування на постійне місце або в шкілку. Краще приживаються саджанці в горщеч­ках більшого розміру.

  Виноград — рослина дуже вимоглива до тепла і світ­ла; на нього негативно впливає зниження температури на початку вегетації, а тому виносити пророщені чубуки в парники можна лише тоді, коли є можливість підтри­мувати в них температуру не нижче 20° тепла, не закри­ваючи їх на день матами. Температура землі в парниках на рівні встановлення горщечків має бути в межах 21 — 25° тепла. В умовах Києва виносити пророщені чубуки в парник можна в кінці березня — на початку квітня. В більш ранні строки в парниках не вдається створити необхідні умови освітлення і температури. Звичайно, що в південних районах УРСР цю роботу можна починати трохи раніше.

  При відсутності достатнього денного освітлення, над­мірній вологості і заниженому температурному режимі висаджені в парник пророщені чубуки уражаються гриб­ковими хворобами, а це може призвести до масового за­гнивання і випадання рослин.

  Пересаджування пророщених чубуків починають то­ді, коли у більшої їх частини з’являються корінці або їх зачатки. Для цього обережно виймають з піску підряд всі чубуки, підважуючи їх знизу рукою чи лопатою. Ще краще охопити обома руками верхню частину цілої групи чубуків і обережно, плавними рухами витягувати їх з піску.

  Окорінені чубуки висаджують в горщечки, а ті, що зовсім не мають коренів, знову висаджують в пісок. Чубуки з ознаками загнивання основи видаляють. Най­краще пересаджування провадити тоді, коли корені у чубуків виростуть до 2—4 см. Корені довжиною 10 і біль­ше сантиметрів частково обламуються й обриваються при витягуванні чубуків з піску і при садінні в горщечки.

  Молоді корінці дуже крихкі, а тому при пересаджу­ванні з ними треба поводитись дуже обережно. Не треба гаятись з пересаджуванням, бо це призводить до знач­ного переростання коренів; вони дуже швидко нароста­ють і розгалужуються, а при пересаджуванні обрива­ються.

  Якщо чубуки окорінюються надто рано і нема мож­ливості пересадити їх в парник через холодну погоду, то їх слід пересадити в горщечки і залишити на деякий час в теплиці, а коли настане тепла погода і в парниках бу­де можливість підтримувати необхідну температуру, перенести в парник.

  Пересаджувати вкорінені чубуки в парник слід у теп­лі дні. Якщо ж доведеться пересаджувати в прохолодну погоду, то їх треба оберігати, бо в такому стані вони ду­же чутливі і від охолодження можуть загинути.

  Земля в парнику має бути обігрітою (нехолодною). Відстань від землі до скла рам має бути не менше 25 см, щоб висаджені чубуки під ними вільно розміщувалися. Переносити пророщені чубуки з теплиці в парник треба в утеплених ящиках чи будь-якій посудині, а корені присипати вологою тирсою. Парники в місці садіння не­обхідно захистити рамами та матами від вітру та холод­них протягів.

  Можна висаджувати чубуки в горщечки в теплиці, потім їх виносять і встановлюють у парник, обгортаючи горщечки парниковою землею. Краще висаджувати чу­буки безпосередньо в горщечки, які перед цим встанов­люють у парник і обгортають землею. Перед висаджу­ванням їх заповнюють на одну третину землею; на неї ставлять окоренілий чубук так, щоб коріння лягало на землю, і заповнюють горщечок доверху землею, злегка її придавлюючи, щоб чубук не вивалювався. Горщеч­ки зверху треба закрити землею так, щоб їх не було видно.

  Земля для заповнення горщечків мусить бути не за­раженою хворобами та шкідниками, високопоживною, структурною, легкопроникною для води та повітря, мати нейтральну реакцію. Можна використовувати звичайну парникову землю приблизно такого складу: перегнійної землі—2 частини, дерново-суглинкової — 2 частини, торфової землі або торфу чи торфокомпосту та піску — по 1 частині.

  Торфова земля — компостована торфова суміш­ка, що складається з 1 куб. м торфу і 1 ц гною або фе­калій. Торф заготовляють на низинному болоті і компо­стують в буртах протягом двох років. Для пониження кислотності і збагачення на фосфор на 1 куб. м торфу добавляють фосфоритного борошна — по 15—20 кг, дро­в’яного попелу — по 8—10 кг чи вапна 4—5 кг. Торфову землю використовують для мульчування, а також виго­товлення горщечків і земляних сумішок.

  Перегнійна земля — це парниковий перегній, видержаний в буртах 1—2 роки після осіннього очищен­ня парників. Вона містить велику кількість легкороз­чинних поживних речовин, її вживають для грунтових сумішок і як добриво.

  Дернову землю одержують з деревини, заготов­леної на луці, де ростуть нещільнокущові злаки або бо­бово-злакові сумішки. Нарізану дернину складають у штабелі висотою 1 —1,5 і шириною 2 м травою до трави, пересипаючи кожний шар її прошарком гною по 1 куб. м на 3—4 куб. м дернини, і поливають бурт гноївкою. Як­що грунт дернини має кислу реакцію, то добавляють вапна по 1—2 кг на куб. м дернини або в 2 рази більше попелу. Дернову землю вживають в суміші з перегнійною.

  Пісок добавляють до перегнійної і до дернової суг­линкової землі в кількості 20—25%.

  Іноді користуються простими земляними сумішками, наприклад, структурним чорноземом з перегнійною зем­лею і піском, перегноєм чи дерновою землею з піском, дерновою чи лісовою землею та ін.

  Для виготовлення торфоперегнійних горщечків вико­ристовують такі суміші: землі дернової — 5 відер, торфу провітреного — 5 відер, коров’яку — 2 відра, перегною — 1 відро, гашеного вапна—1 кг, суперфосфату — 100 г, аміачної селітри — ЗО г, калійної солі — 50 г.

  Можна використовувати простіші сумішки, напри­клад, несоломистого гною — 1 частину, суглинкової дер­нової землі — 3 частини або дернової землі — 1 частину, низинного провітреного торфу — 3 частини. На 100 кг сумішки додають ЗО кг коров’яку, 2—3 кг гашеного вап­на та по 1 кг суперфосфату, сірчанокислого амонію і калійної солі.

  Добрі наслідки одержують при вирощуванні саджан­ців так званих «саманних блоках» (кубиках), які виготовляють із поживної землі, змішаної з соломою за методом К. П. Скуїня.

  Для виготовлення паперових стаканчиків краще ви­користовувати міцний папір, але можна вживати і га­зетний. його нарізують смугами, намотують на півліт­рову пляшку і загинають дно.

  При висаджуванні чубуків у холодну погоду поливати їх не треба. В таких випадках для садіння використо­вують достатньо зволожену землю, а полив проводять згодом, у теплі дні, коли в цьому буде потреба. Воду для поливу підігрівають до 25—30°. Надмірне зволо­ження парників у ранньовесняний період не допускаєть­ся, бо воно може викликати зниження температури, утруднення провітрювання грунту в парнику і буде сприяти поширенню хвороб та загниванню рослин.

  В холодну погоду парники з висадженими чубуками на ніч накривають матами, на день їх обов’язково зні­мають, щоб до рослини проникало світло. Коли настає тепліша погода і температура повітря в парниках під­вищується до 30°, їх потроху провітрюють. З цього часу треба дуже уважно стежити, щоб в горщечках не пере­сихала земля, і в міру потреби її поливати. Час від часу парники оглядають і видаляють рослини, які загнили, а їх місця заповнюють свіжовисадженими або горщечковими рослинами. На кожному чубуку залишають лише один, кращий пагін, а решту прищипують. За рахунок залишеного пагона буде подовжений стовбур саджанця.

  Температуру в парниках підтримують на рівні 25— 30°. Рослинам вдень треба забезпечити якнайкраще освіт­лення, бо при недостачі світла вони будуть дуже витя­гуватись. Якщо на листках рослин буде помічено мільдью, то саджанці негайно треба обприскати 0,3—0,5- процентним розчином бордоської рідини.

  В травні, коли встановиться погода з денними темпе­ратурами помад 18°, під парникові рами на цілий день встановлюють підставки, а згодом, коли потепліє і тем­пература вночі не буде спадати нижче 10—15°, рами зовсім знімають. При загрозі заморозків парники на ніч накривають рамами.

  Рослини, які вже прижились і пішли в ріст, можна підживлювати раз на декаду коров’яком, розбавленим водою в 4—5 разів, чи пташиним послідом, розбавленим в 10 разів, або розчином мінеральних добрив, для виго­товлення якого беруть суперфосфату ЗО—50 г та аміач­ної селітри й калійної солі по 10—20 г на відро води. Іноді вживають більш концентровані розчини, проте над­то збільшувати кількість добрив у розчині небезпечно, бо молоді корені особливо чутливі до високих концен­трацій солей в грунті.

  Коли залишений пагін досягне висоти 40—50 см (вра­ховуючи й довжину здерев’янілого чубука), у нього прищипують верхівку (чеканять). Це робиться для того, щоб прискорити визрівання та потовщення пагона, який буде основним стовбуром виноградного куща. На прищипнутих пагонах залишають 1—2 верхніх пасинки, а нижче розміщені теж прищипують.

  Так за рослинами доглядають до того часу, поки мине загроза заморозків, після чого повноцінні саджанці в горщечках висаджують на постійне місце, а слабкі — в шкілку.

  Перед висаджуванням саджанці протягом двох тиж­нів загартовують, призвичаюючи їх до вирощування в умовах відкритого грунту. В період загартовування са­джанці цілу добу залишаються відкритими (за винятком захисту на ніч на випадок приморозку). Щоб привчити рослини до недостачі вологи, яка може мати місце в по­льових умовах, в період загартовування обмежують їх поливи. За кілька днів до висаджування на саджанцях видаляють зайві пагони, довгі пасинки тощо, а нечеканені рослини чеканять, щоб зменшити листкову поверх­ню, яка випаровує вологу. У цей час виноград старанно обприскують 0,5-процентним розчином бордоської рідини.

 

  Читать далее...