ВИРОЩУВАННЯ САДЖАНЦІВ У ПАРНИКАХ
Пророщені в теплиці чубуки обережно виймають з піску і пересаджують у глибокі теплі парники в гончарні, паперові, торфоперегнійні горщечки чи в поживні саманні кубики шириною близько 10—15 см і висотою близько 14—17 см, де з них протягом 1,5—2 місяців вирощують саджанці, придатні для висаджування на постійне місце або в шкілку. Краще приживаються саджанці в горщечках більшого розміру.
Виноград — рослина дуже вимоглива до тепла і світла; на нього негативно впливає зниження температури на початку вегетації, а тому виносити пророщені чубуки в парники можна лише тоді, коли є можливість підтримувати в них температуру не нижче 20° тепла, не закриваючи їх на день матами. Температура землі в парниках на рівні встановлення горщечків має бути в межах 21 — 25° тепла. В умовах Києва виносити пророщені чубуки в парник можна в кінці березня — на початку квітня. В більш ранні строки в парниках не вдається створити необхідні умови освітлення і температури. Звичайно, що в південних районах УРСР цю роботу можна починати трохи раніше.
При відсутності достатнього денного освітлення, надмірній вологості і заниженому температурному режимі висаджені в парник пророщені чубуки уражаються грибковими хворобами, а це може призвести до масового загнивання і випадання рослин.
Пересаджування пророщених чубуків починають тоді, коли у більшої їх частини з’являються корінці або їх зачатки. Для цього обережно виймають з піску підряд всі чубуки, підважуючи їх знизу рукою чи лопатою. Ще краще охопити обома руками верхню частину цілої групи чубуків і обережно, плавними рухами витягувати їх з піску.
Окорінені чубуки висаджують в горщечки, а ті, що зовсім не мають коренів, знову висаджують в пісок. Чубуки з ознаками загнивання основи видаляють. Найкраще пересаджування провадити тоді, коли корені у чубуків виростуть до 2—4 см. Корені довжиною 10 і більше сантиметрів частково обламуються й обриваються при витягуванні чубуків з піску і при садінні в горщечки.
Молоді корінці дуже крихкі, а тому при пересаджуванні з ними треба поводитись дуже обережно. Не треба гаятись з пересаджуванням, бо це призводить до значного переростання коренів; вони дуже швидко наростають і розгалужуються, а при пересаджуванні обриваються.
Якщо чубуки окорінюються надто рано і нема можливості пересадити їх в парник через холодну погоду, то їх слід пересадити в горщечки і залишити на деякий час в теплиці, а коли настане тепла погода і в парниках буде можливість підтримувати необхідну температуру, перенести в парник.
Пересаджувати вкорінені чубуки в парник слід у теплі дні. Якщо ж доведеться пересаджувати в прохолодну погоду, то їх треба оберігати, бо в такому стані вони дуже чутливі і від охолодження можуть загинути.
Земля в парнику має бути обігрітою (нехолодною). Відстань від землі до скла рам має бути не менше 25 см, щоб висаджені чубуки під ними вільно розміщувалися. Переносити пророщені чубуки з теплиці в парник треба в утеплених ящиках чи будь-якій посудині, а корені присипати вологою тирсою. Парники в місці садіння необхідно захистити рамами та матами від вітру та холодних протягів.
Можна висаджувати чубуки в горщечки в теплиці, потім їх виносять і встановлюють у парник, обгортаючи горщечки парниковою землею. Краще висаджувати чубуки безпосередньо в горщечки, які перед цим встановлюють у парник і обгортають землею. Перед висаджуванням їх заповнюють на одну третину землею; на неї ставлять окоренілий чубук так, щоб коріння лягало на землю, і заповнюють горщечок доверху землею, злегка її придавлюючи, щоб чубук не вивалювався. Горщечки зверху треба закрити землею так, щоб їх не було видно.
Земля для заповнення горщечків мусить бути не зараженою хворобами та шкідниками, високопоживною, структурною, легкопроникною для води та повітря, мати нейтральну реакцію. Можна використовувати звичайну парникову землю приблизно такого складу: перегнійної землі—2 частини, дерново-суглинкової — 2 частини, торфової землі або торфу чи торфокомпосту та піску — по 1 частині.
Торфова земля — компостована торфова сумішка, що складається з 1 куб. м торфу і 1 ц гною або фекалій. Торф заготовляють на низинному болоті і компостують в буртах протягом двох років. Для пониження кислотності і збагачення на фосфор на 1 куб. м торфу добавляють фосфоритного борошна — по 15—20 кг, дров’яного попелу — по 8—10 кг чи вапна 4—5 кг. Торфову землю використовують для мульчування, а також виготовлення горщечків і земляних сумішок.
Перегнійна земля — це парниковий перегній, видержаний в буртах 1—2 роки після осіннього очищення парників. Вона містить велику кількість легкорозчинних поживних речовин, її вживають для грунтових сумішок і як добриво.
Дернову землю одержують з деревини, заготовленої на луці, де ростуть нещільнокущові злаки або бобово-злакові сумішки. Нарізану дернину складають у штабелі висотою 1 —1,5 і шириною 2 м травою до трави, пересипаючи кожний шар її прошарком гною по 1 куб. м на 3—4 куб. м дернини, і поливають бурт гноївкою. Якщо грунт дернини має кислу реакцію, то добавляють вапна по 1—2 кг на куб. м дернини або в 2 рази більше попелу. Дернову землю вживають в суміші з перегнійною.
Пісок добавляють до перегнійної і до дернової суглинкової землі в кількості 20—25%.
Іноді користуються простими земляними сумішками, наприклад, структурним чорноземом з перегнійною землею і піском, перегноєм чи дерновою землею з піском, дерновою чи лісовою землею та ін.
Для виготовлення торфоперегнійних горщечків використовують такі суміші: землі дернової — 5 відер, торфу провітреного — 5 відер, коров’яку — 2 відра, перегною — 1 відро, гашеного вапна—1 кг, суперфосфату — 100 г, аміачної селітри — ЗО г, калійної солі — 50 г.
Можна використовувати простіші сумішки, наприклад, несоломистого гною — 1 частину, суглинкової дернової землі — 3 частини або дернової землі — 1 частину, низинного провітреного торфу — 3 частини. На 100 кг сумішки додають ЗО кг коров’яку, 2—3 кг гашеного вапна та по 1 кг суперфосфату, сірчанокислого амонію і калійної солі.
Добрі наслідки одержують при вирощуванні саджанців так званих «саманних блоках» (кубиках), які виготовляють із поживної землі, змішаної з соломою за методом К. П. Скуїня.
Для виготовлення паперових стаканчиків краще використовувати міцний папір, але можна вживати і газетний. його нарізують смугами, намотують на півлітрову пляшку і загинають дно.
При висаджуванні чубуків у холодну погоду поливати їх не треба. В таких випадках для садіння використовують достатньо зволожену землю, а полив проводять згодом, у теплі дні, коли в цьому буде потреба. Воду для поливу підігрівають до 25—30°. Надмірне зволоження парників у ранньовесняний період не допускається, бо воно може викликати зниження температури, утруднення провітрювання грунту в парнику і буде сприяти поширенню хвороб та загниванню рослин.
В холодну погоду парники з висадженими чубуками на ніч накривають матами, на день їх обов’язково знімають, щоб до рослини проникало світло. Коли настає тепліша погода і температура повітря в парниках підвищується до 30°, їх потроху провітрюють. З цього часу треба дуже уважно стежити, щоб в горщечках не пересихала земля, і в міру потреби її поливати. Час від часу парники оглядають і видаляють рослини, які загнили, а їх місця заповнюють свіжовисадженими або горщечковими рослинами. На кожному чубуку залишають лише один, кращий пагін, а решту прищипують. За рахунок залишеного пагона буде подовжений стовбур саджанця.
Температуру в парниках підтримують на рівні 25— 30°. Рослинам вдень треба забезпечити якнайкраще освітлення, бо при недостачі світла вони будуть дуже витягуватись. Якщо на листках рослин буде помічено мільдью, то саджанці негайно треба обприскати 0,3—0,5- процентним розчином бордоської рідини.
В травні, коли встановиться погода з денними температурами помад 18°, під парникові рами на цілий день встановлюють підставки, а згодом, коли потепліє і температура вночі не буде спадати нижче 10—15°, рами зовсім знімають. При загрозі заморозків парники на ніч накривають рамами.
Рослини, які вже прижились і пішли в ріст, можна підживлювати раз на декаду коров’яком, розбавленим водою в 4—5 разів, чи пташиним послідом, розбавленим в 10 разів, або розчином мінеральних добрив, для виготовлення якого беруть суперфосфату ЗО—50 г та аміачної селітри й калійної солі по 10—20 г на відро води. Іноді вживають більш концентровані розчини, проте надто збільшувати кількість добрив у розчині небезпечно, бо молоді корені особливо чутливі до високих концентрацій солей в грунті.
Коли залишений пагін досягне висоти 40—50 см (враховуючи й довжину здерев’янілого чубука), у нього прищипують верхівку (чеканять). Це робиться для того, щоб прискорити визрівання та потовщення пагона, який буде основним стовбуром виноградного куща. На прищипнутих пагонах залишають 1—2 верхніх пасинки, а нижче розміщені теж прищипують.
Так за рослинами доглядають до того часу, поки мине загроза заморозків, після чого повноцінні саджанці в горщечках висаджують на постійне місце, а слабкі — в шкілку.
Перед висаджуванням саджанці протягом двох тижнів загартовують, призвичаюючи їх до вирощування в умовах відкритого грунту. В період загартовування саджанці цілу добу залишаються відкритими (за винятком захисту на ніч на випадок приморозку). Щоб привчити рослини до недостачі вологи, яка може мати місце в польових умовах, в період загартовування обмежують їх поливи. За кілька днів до висаджування на саджанцях видаляють зайві пагони, довгі пасинки тощо, а нечеканені рослини чеканять, щоб зменшити листкову поверхню, яка випаровує вологу. У цей час виноград старанно обприскують 0,5-процентним розчином бордоської рідини.
Читать далее...
(099) 631-22-86