До складу розсадника щеплених виноградних саджанців входять: виноградна шкілка, джерела зрошення і зрошувальна система для поливання шкілки, маточник підщепних лоз, маточник

прищепних лоз, майстерня для щеплення, теплиця, траншеї або парники для загартовування щеп, сховище для лози і саджанців.

  Те ж саме має бути і в розсаднику кореневласних саджанців, крім маточника підщепних лоз, майстерень для щеплення і теплиці.

  Організація шкілки та її розміри. Шкілка є основною частиною виноградного розсадника, яка визначає обсяг виробництва. Розміри виноградної шкілки встановлюються у відповідності з плановим завданням по випуску виноградних саджанців і виходом їх з одиниці площі.

  Виходячи з певних агротехнічних умов садіння рослин у шкілку (ширина міжрядь—1 — 1,2 м і відстань між рослинами в ряду 8-10 см), на гектарі висаджують по 100—120 тисяч щеп або чубуків.

  При старанному і своєчасному проведенні всіх робіт з одного гектара шкілки неважко одержати 50—70 тисяч щеплених і 60— 80 тисяч кореневласних саджанців.

  В розсаднику по вирощуванню щеплених саджанців виноградна шкілка складається з двох частин: шкілки прищепних лоз, куди висаджують щепи, і шкілки підщепних лоз, куди висаджують нестандартні підщепні чубуки {тонше 6 мм), непридатні для щеплення. Таких чубуків звичайно буває 25—30% від загальної кількості підщепної лози, одержуваної з маточників.

  У виноградному розсаднику для вирощування кореневласних саджанців у шкілку висаджують лише чубуки культурних сортів для вкорінення.

  Сівозміни виноградної шкілки. До сівозміни виноградної шкілки ставлять такі основні вимоги: 1) наявність бобово-злакових травосумішок, які відновлюють структуру грунту; 2) чубуки й щепи висаджують після такого попередника, який не уражується шкідниками і грибковими хворобами, що пошкоджують також і виноградні саджанці (дротяники, совки, коренева гниль та ін.); 3) агротехніка вирощування попередника шкілки не повинна сприяти руйнуванню структури і запливанню грунту (без великої кількості поливів і розпушувань); 4) поле з-під попередника повинно звільнятися для перевала під шкілку не пізніше вересня; 5) набір культур сівозміни повинен сприяти найбільш раціональному використанню зрошуваних земель для одержання врожаїв цінних овочевих, баштанних і кормових культур.

  Для більшості господарств, які мають обмежені площі зрошуваних земель, рекомендується п’ятипільна сівозміна з таким чергуванням культур: 1 — виноградна шкілка; 2 — багаторічні трави 1-го року під покривом або чистий посів залежно від району; З — багаторічні трави 2-го року; 4 — багаторічні трави 3-го року (осіння оранка пласта); 5 — ранні баштанні (огірки, кабачки, дині), а восени перевал під шкілку.

  В розсадниках, які розташовані поблизу великих водойм чи рік і мають великі зрошувані ділянки та розвинене овочівництво, рекомендується введення виноградної шкілки в зрошувані овочеві восьмипільні сівозміни, де шкілка буде займати одне поле або частину поля сівозміни.

  На безструктурних піщаних грунтах допускається введення трипільної сівозміни з одним полем бобових трав — сидератів (люпин та ін.). Чергування культур у сівозміні таке: 1 поле — шкілка; 2 поле — овочеві культури; 3 поле — однорічні бобові трави — сидерати, заорювані восени при глибокій оранці під шкілку.

   Наведені схеми сівозміни слід розглядати як примірні; вони уточнюються у відповідності з конкретними грунтово-кліматичними і організаційно-господарськими умовами окремих господарств.

  Шкілку звичайно розміщують на понижених або рівнинних місцях ділянки або південних і південно-західних захищених схилах. Похил ділянки шкілки має забезпечувати зручність і рівномірність поливів. При похилі понад 0,008 передбачають можливість розміщення рядків шкілки під деяким кутом до напряму схилу, щоб зменшити розмивання борозен, стікання води в нижній кінець борозни і забезпечити рівномірне зволоження гребенів шкілки по всій довжині рядка. Це позбавить від необхідності нагортання великої кількості валків для затримання води, полегшить працю поливальників і підвищить їх продуктивність.

  Щоб забезпечити механізований обробіток грунту при садінні рослин у шкілку і догляді за ними, форму ділянки роблять по можливості прямокутною, витягнутою. Рядки в суміжних кварталах шкілки повинні точно збігатися, завдяки чому здовжуються гони, скорочується час на поворот внаслідок чого підвищується продуктивність машин.

  Розміри кварталів шкілки встановлюють залежно від рельєфу, похилу місцевості й форми ділянки. Визначаючими моментами є: довжина рядка шкілки (довжина поливної борозни), яка відповідає ширині кварталу і залежить від похилу; довжина кварталу, яка залежить від форми ділянки, зручності розміщення доріг і зрошувальних каналів.

  Практичний досвід показав, що найбільш зручним розміром кварталу буде площа в 1—2 га. При цьому довжина рядка (ширина кварталу) повинна становити 50—75 м, а довжина кварталу 200—400 м. На рівнинних місцях довжина рядків шкілки може бути збільшена, але не більше як до 100 м. Здовження рядка понад 100 м викликає непродуктивну затрату часу і праці при перенесенні добрив, отрутохімікатів, щеп, саджанців та на інших роботах.

  Дорожну сітку, постійні зрошувальні канали на ділянці сівозміни та захисні смуги роблять у відповідності з проектованою системою зрошення. Вони повинні бути взаємно узгоджені і забезпечувати зручність поливання всіх полів сівозміни, вільне пересування всіх видів транспорту і сільськогосподарських машин.

  Залежно від розмірів ділянки сівозміни та її форми квартали шкілки розміщують в одну або декілька ліній. Квартали відокремлюють один від одного поперечними дорогами завширшки 5 м. На цих дорогах влаштовують тимчасові зрошувачі і вивідні борозни для подачі води від головних розподільних каналів до рядків.

  З обох боків чергового поля шкілки залишають поздовжні дороги завширшки 6 м. Вздовж дороги, розташованої на підвищеному боці його, влаштовують тимчасові зрошувачі або розподільний канал.