Книги / Виноградарство.
Вирощування корневласних садженців.

  Кореневласні виноградні саджанці вирощують з однорічних, найчастіше здерев’янілих пагонів, розрізуючи їх найчастіше завдовжки 40—50 см. Коли садіння саджанців необхідно провадити глибше 50 см (наприклад, на піщаних грунтах), немає потреби нарізувати довші чубуки. В цьому випадку краще здовжувати підземний стовбур за рахунок приросту однорічного пагона.

  Заготівля і зберігання чубуків. Вихід кореневласних виноградних саджанців у розсадниках насамперед залежить від якості заготовленої лози і умов її зберігання.

  Виноградні чубуки необхідно заготовляти лише з апробованих і відселекційованих кущів. Придатними є чубуки, які не мають пошкоджень шкідниками, хворобами або несприятливими умовами середовища (мороз, град і т. ін.), цілком дозрілі, з нормальною довжиною міжвузлів і товщиною у верхньому кінці не менш 5 мм. Добре визрілі лози мають рівномірне і яскраве забарвлення, властиве даному сорту, більш інтенсивне на вузлах, але без темних і темно-зелених плям. Лоза, яка добре визріла, при згинанні потріскує.

  Діафрагма у неї щільна і такого самого кольору, як і деревина, а у слабо визрілих вона нещільна, губчаста, має світліше зелене забарвлення, а іноді бура. На поперечних зрізах у визрілих лоз деревина добре розвинена на всіх сторонах пагона, а серцевина не перевищує однієї третини діаметра пагона. Велика серцевина вказує на недостатнє визрівання пагона.

  Важливою ознакою ступеня визрівання лози є також нагромадження в ній вуглеводів, головним чином крохмалю, кількість якого визначається за ступенем забарвлення поперечних розрізів пагона розчином йоду. Для цього свіжозрізані кінці чубуків занурюють на одну хвилину в однопроцентний спиртовий розчин йоду, який забарвлює крохмаль в темно-синій колір. За інтенсивністю забарвлення можна судити про кількість крохмалю і місця його зосередження, навіть не користуючись мікроскопом. Велике нагромадження крохмалю вказує на краще визрівання пагонів.

  Добрі наслідки при вирощуванні саджанців дають чубуки, заготовлені з добре розвинених пагонів товщиною 7—8 мм. Тонші пагони (менше 5 мм в діаметрі) і занадто товсті жируючі пагони діаметром понад 12—13мм брати для розмноження не слід.

  Майже в усіх районах Української РСР, за винятком Південного берега Криму, виноградні лози (пагони) для розмноження необхідно заготовляти з осені, тому що протягом зими, незважаючи на вкриття кущів на зиму, частина вічок відмирає. Лише в умовах Південного берега Криму можна заготовляти лозу протягом всієї зими. Заготівлю треба починати за 8—10 днів до початку вкривання кущів (звичайно в більшості виноградних районів УРСР в кінці жовтня) незалежно від наявності листя на кущах.

  Зрізані з кущів пагони в той же день очищають від вусиків та пасинків і у вигляді довгих метрових лоз зв’язують в пучки по 100 або по 200 штук в кожному залежно від товщини пагонів, і зразу ж укладають на зимове зберігання. На кожний пучок навішують етикетку з позначенням назви сорту і кількості лоз в пучку.

  Виноградні лози добре зберігаються протягом зими при температурі небагато вище нуля і при помірній вологості. Такі умови для зберігання чубуків можна створити в підвальних і напівпідвальних приміщеннях або навіть у земляних траншеях, але обов’язково критих.

  При зберіганні в підвалах з них задовго до укладання лози видаляють пакувальний матеріал (пісок), залишки торішньої лози, добре провітрюють і дезинфікують стіни, стелю і підлогу свіжогашеним вапном.

  Щоб запобігти появі плісняви, перед тим як закласти лозу на зберігання, її оброблять 3—5-процентним розчином залізного купоросу. Для цього її занурюють у розчин на 3—4 секунди і зараз же виймають. Після такої обробки пучки лози залишають на повітрі нетривалий час, щоб вони обвітрилися, підсохли з поверхні і лише після цього укладають на зберігання. Щоб запобігти захворюванню плямистим некрозом, лозу слід укладати штабелями заввишки не більше 1,5—2 м без перешарування піском. Лише зверху і з боків її засипають вологим піском шаром 12— 15 см. Щоб пісок не просипався між пучками лози, штабель зверху спочатку засипають дрібними, добре продезинфікованими обрізками лози, протруєними спочатку в 30% залізному купоросі або 3—5-процентному мідному купоросі.

  Крім підвальних і напівпідвальних приміщень, виноградну лозу можна зберігати в критих траншеях (землянках). Укладають її в землянці так само, як і в підвальних приміщеннях, без перешарування землею і піском.

  При зберіганні в траншеях пучки лози укладають горизонтально один на один також без пересипання: землею. На дно траншеї насипають добре продезинфіковані обрізки лози, такими ж обрізками закривають лозу зверху і потім засипають землею шаром 25—30 см.

  При зберіганні лози в підвальних і напівпідвальних приміщеннях необхідно підтримувати температуру від 0 до +5° і не більше 8° і помірну відносну вологість з тим, щоб лоза не підсихала, не пліснявіла і не проростали на ній вічка. Один або два рази протягом зими лозу рекомендується перекладати і провітрювати.

  Нарізування лози на чубуки і підготовка їх до садіння. Навесні, раніш ніж розпочати нарізування лози на чубуки, перевіряють її якість після зимового зберігання. З цією метою відбирають середню пробу в кількості не менше 50 лоз кожного сорту даної партії за таким розрахунком, щоб на них було не менше 200 вічок. Потім кожне вічко розрізують гострим ножем у поздовжньому напрямі і визначають стан головної та замісних бруньок. Якщо пошкоджених вічок буде не більше 15—20% і немає потемніння в живій корі, камбії і деревині, то лозу можна використати для розмноження звичайними методами. Якщо пошкоджених вічок буде більше 15%, але нормальна свіжість лози збереглася, чубуки можна використати для розмноження. Такі чубуки перед садінням для більш старанного відбору треба стратифікувати.

  Крім перевірки вічок, необхідно звертати увагу і на стан зовнішних покривів чубука та внутрішніх тканин. Всі лози, які мають зовнішні механічні пошкодження (градобоїни, пошкодження знаряддями обробітку і т. ін.) і потемніння в деревині або камбіальному шарі, повинні бути забраковані.

  Лише після встановлення придатності для розмноження даної партії лози починають нарізування її на чубуки. Довжина їх при садінні на постійне місце може бути різна; вона залежить від встановленої глибини садіння виноградників у тому чи іншому районі. Якщо чубуки використовують для садіння в шкілку, то довжина їх повинна бути не більше 50 см, тому що у більш довгих чубуків гірше розвивається коріння і ускладнюється садіння та догляд за рослинами в шкілці.

  При нарізуванні чубуків нижній зріз роблять під вузлом, а верхній на 1,5—2 см вище вузла і косо в протилежний бік вічка. Особливо важливо стежити за тим, щоб нижній зріз був зроблений обов’язково під самим вузлом і так, щоб не роздушувалася діафрагма. З цією метою для нарізування чубуків краще застосовувати спеціальні ножі або пилки. Якщо ж їх нарізують секатором, то необхідно відступати від вузла на 0,3—0,4 мм і різати так, щоб різальна частина секатора була звернена до вузла і при цьому не роздушувалася б діафрагма.

  Видалення (осліплення) німок, крім двох верхніх, яке часто застосовують на виробництві, є зайвою операцією. Куші, посаджені чубуками без осліплення вічок, можуть бути далі, якщо буде необхідно, омолоджені внаслідок того, що на підземному стовбурі збереглися сплячі бруньки.

  Вимочують чубуки, зв’язані в пучки, в басейнах або перерізах, занурюючи їх нижніми кінцями у воду на 2/з їх довжини. Тривати вимочування може до 5 діб залежно від стану вологості чубуків після зимового зберігання і від температури води. Порівняно швидко намокають чубуки у воді кімнатної температури (15—16°).

  Закінчення вимочування визначають за станом чубуків. Якщо на косому свіжому зробленому гострим ножем зрізі виступають крапельки рідини у вигляді роси без натискування, то вимочування можна припинити. Якщо ж крапельки рідини самі не виступають, то вимочування слід продовжити, але через кожні 6—8 годин необхідно контролювати стан чубуків, не допускаючи передержки їх у воді.

  Після вимочування чубуки піддають передпосадковій обробці. В деяких господарствах провадять борознування, тобто нанесення ран за допомогою пилочки на нижніх вузлах чубуків з метою кращого їх укорінення. Проте є більш ефективні заходи, які сприяють укоріненню чубуків (стратифікація, кільчування, обробка стимуляторами).

  Кільчування або пророщування чубуків провадиться з метою прискорення розвитку коренів у нижній їх частині при одночасному частковому затриманні росту вічок. Добре проведене кільчування забезпечує краще укорінення чубуків у шкілці, а значить, кращу їх приживлюваність і більш високий вихід стандартних саджанців. Проте при кільчуванні необхідно суворо додержуватися встановленого температурного режиму і режиму вологості, бо інакше воно не тільки не дасть позитивного ефекту, але навіть може знизити вихід саджанців з шкілки.

  Для кільчування викопують канаву завширшки 150 см і глибиною на 15—16 см більше від довжини чубуків. Довжина канави залежить від кількості чубуків, що підлягають кільчуванню. На одному погонному метрі канави вміщується від 4 до 5 тисяч чубуків залежно від їх товщини.

  Після вимочування чубуки туго зв’язують у пучки по 100—200 штук і старанно вирівнюють їх нижні кінці. Потім пучки щільно встановлюють у канаву нижніми кінцями вгору так, щоб всі вони були на одному рівні. Після цього чубуки засипають добре зволоженою землею шаром 8—10 см. Потім канаву перекривають дерев’яною решіткою або дерев’яними кілками, але так, щоб між перекриттям і поверхнею грунту над чубуками в канаві обов’язково залишався просвіт в 7—8 см. Після цього на решітку насипають кінський гній шаром в 30—40 см. Дальший догляд полягає в тому, щоб забезпечити нормальне перепрівання гною.

  При додержанні цих умов температура біля основи чубуків, звернених доверху, становить близько 20°. При цій температурі під кінець кільчування (звичайно на 14—16 день) біля основи чубуків з’явиться слабий калюс і численне утворення кореневих зачатків у вигляді горбиків. Вічка верхньої частини чубуків, що знаходяться в більш прохолодному горизонті, до цього часу звичайно добре набубнявіють. При такому кільчуванні досягається не лише поліпшення укорінення чубуків після пересаджування їх у шкілку, але є також можливість зробити відповідний відбір чубуків (в разі значного їх пошкодження) за здоровими вічками.

  При кільчуванні необхідно особливо суворо стежити за тим, щоб не допустити перегрівання чубуків. Температура в нижній частині чубуків, звернених угору, не повинна підійматися вище 20—21°. При більш високій температурі на чубуках утворюються великі напливи калюсу, які утруднюють утворення кореневих зачатків. Висаджувати кільчовані чубуки в шкілку слід тоді, коли у більшості їх на нижньому кінці утворяться під корою зачатки коренів у вигляді горбиків.

  Кільчувати чубуки можна у звичайних холодних парниках, під парниковими рамами, але в цьому випадку необхідно особливо уважно стежити за тим, щоб не підсушити їх. Для цього землю над ними необхідно зволожувати через день. Інколи чубуки кільчують у піску в звичайних земляних траншеях (канавах), розміщуючи їх з південного боку будівель або будь-якого іншого захисту. Але в таких випадках кільчування менш ефективне внаслідок того, що немає можливості дотримуватися необхідної температури і вологості.

  В тих випадках, коли для садіння в шкілку виникає необхідність використати чубуки з значним пошкодженням вічок або частково підсушені, застосовують передпосадкову стратифікацію їх з метою вибракування непридатних для садіння.

  Для цього чубуки укладають в ящики або в парники, засипають нижню частину їх землею, а верхню тирсою або торфом так, щоб верхнє вічко на чубуках було прикрите шаром тирси завтовшки не більше 1 см, і підтримують температуру близько 20° при доброму освітленні. При такій порівняно низькій температурі і на світлі молоді проростки не витягуються, ріст їх затримується, а в нижній частині чубуків встигають закластися зачатки корінців. Після стратифікації легко відсортувати всі чубуки з пошкодженими вічками. Цей спосіб передпосадкової підготовки чубуків, випробуваний па протязі 2 років у дослідному господарстві УНДІВВ, дає дуже добрі наслідки.

  Можна також поліпшувати укорінення чубуків застосуванням різних хімічних і біологічних стимуляторів. У цьому відношенні найбільш вивченим і випробуваним є гетероауксин. Обробляти чубуки необхідно перед садінням, занурюючи їх нижніми кінцями на глибину 5—7 см у розчин гетероауксину при концентрації 0,02—0,04% і витримуючи при температурі близько 22° протягом 24—48 годин.

  Шкілка кореневласних саджанців. При відведенні земельної ділянки під шкілку обов’язковою умовою повинна бути можливість її зрошення. Вирощування саджанців без зрошення в усіх районах Української РСР дає погані результати.

  Кращими грунтами під виноградну шкілку є легкі піщані або супіскові, добре проникні і досить родючі. Слід уникати важких глинистих грунтів, які погано прогріваються, недостатньо проникні і легко запливають після випадання дощів. В окремих випадках, наприклад, в багатьох районах Закарпатської області для поліпшення фізичних властивостей важких грунтів вносять підвищені дози органічних добрив. З метою поліпшення родючості грунту на шкілці вводять травопільні сівозміни.

  Ділянку, призначену під виноградну шкілку, необхідно обслідувати на зараженість її шкідниками (личинками хрущів, дротяниками) і затруїти грунт, якщо в цьому буде потреба.

  Підготовка грунту під шкілку. Для одержання високоякісних саджанців велике значення має передсадивний обробіток грунту під шкілку і заправка його органічними та мінеральними добривами.

  Орати грунт під шкілку слід восени на 50 см з таким розрахунком, щоб він був оброблений на 12—15 см глибше садіння чубуків.

  Під час оранки треба вносити перегній або компост. Добрі наслідки дає також осіннє внесення 10—12 т фекалій на гектар. Одночасно з внесенням органічних слід вносити і мінеральні добрива, особливо фосфорні у вигляді суперфосфату, томасшлаку або фосфоритного борошна.

  Навесні ділянку під шкілку боронують, старанно вирівнюють, розпушують культиватором, не допускаючи утворення корки і засохлих крупних грудочок землі. Далі намічають дороги й квартали. За день до садіння розмічають ряди на відстані 1 — 1,2 м залежно від глибини садіння.

  Садіння чубуків у шкілку. Садіння кільчованих виноградних чубуків у шкілку починають тоді, коли грунт на глибині 20— 25 см прогріється до 8—10°. Чубуки некільчовані садять значно раніше. Перед садінням чубуки сортують, видаляючи з них ті, які не виявили ознак життєдіяльності за час кільчування або стратифікації. Під час сортування чубуки, придатні для садіння, щоб запобігти їх підсиханню, а також з метою стимулювання розвитку корінців, занурюють нижніми кінцями в розчин глини з свіжим коров’ячим кізяком. На одну третину кізяку беруть дві і ретини глини (за об’ємом) і розмішують у воді так, щоб утворилася досить густа бовтанка. Для стимулювання розвитку корінців до бовтанки додають гетероауксин з таким розрахунком, щоб концентрація його в бовтанці  була в межах від 0,02 до 0,04%.

  Глибина садіння чубуків має винятково важливе значення для їх укорінення. Чим ближче до поверхні грунту знаходиться п’ятка чубука, тим краще розвиваються корені на нижньому вузлі. В багатьох районах Української РСР добре вкорінюються виноградні чубуки при садінні на глибину не більше як 30— 35 см від поверхні грунту. Щоб забезпечити кращий ріст саджанців на важких, слабопроникних і погано прогріваних грунтах (наприклад, у Закарпатській області), садити слід мілко, за болгарським способом, так, щоб чубук був заглиблений в грунт лише на 1/3 його довжини.

  Висаджувати чубуки в шкілку можна або в відкриті або в закриті борозни. В першому випадку по намічених рядках роблять однокорпусним плугом борозну (проходячи 2—3 рази по одному і тому ж місцю) такої глибини, щоб чубуки, посаджені трохи похило, виступали над поверхнею грунту на 12—15 см.

  Висаджують чубуки під одну стінку канавки на відстані 8— 10 см один від одного, присипаючи шаром землі в 6—7 см і добре притоптуючи землю біля їх основи. Після цього поливають, витрачаючи 1 відро води на погонний метр шкілки, і вносять одночасно мінеральні та органічні добрива. Як тільки грунт вбере воду, канавку засипають землею і обгортають чубуки до верхнього вічка, але так, щоб верхівки чубуків були над поверхнею горбика з тим, щоб молодий проросток при розпусканні вічка був на світлі. Це поліпшує укорінення чубуків і запобігає пошкодженню молодих проростків шкідниками (дротяниками, совками).

  У північних областях Української РСР, а також в Закарпатській області, де в період приживлюваності чубуків буває порівняно висока відносна вологість повітря, можна верхівки чубуків на 1—2 вічка залишати відкритими, тобто висаджувати чубуки в шкілку без закривання їх горбиками.

  При садінні чубуків у закриті борозни для кращого приживання по намічених рядках нарізують за допомогою грунтопоглиблювача на тракторній тязі борозни, потім пропускають по них воду і відразу ж безпосередньо в рідкий грунт втикають чубуки. Потім чубуки обгортають плугом, підправляючи горбики вручну.

  Догляд за саджанцями в шкілці. Догляд за рослинами в шкілці полягає у виконанні таких робіт: зрошення і підживлення; видалення поверхневого коріння і порослі, що розвиваються від підземного стовбура; розпушування грунту і знищення бур’янів у міжряддях і на горбиках; проведення боротьби з шкідниками і хворобами; прищипування верхівок пагонів з метою прискорення формування саджанців, чеканки в разі потреби і, нарешті, апробації саджанців у шкілці.

  Зрошення і підживлення саджанців у шкілці є найважливішими агротехнічними прийомами, які забезпечують значне збільшення виходу і особливо поліпшення якості саджанців. Перше незначне поливання рослин з розрахунку 150- 200 куб. м/га про­вадять під час садіння. Основна мета цього поливання полягає в тому, щоб забезпечити добре ущільнення грунту біля основи чубуків і створити сприятливі умови для їх приживання.

  Зрошувати шкілку в дальшому необхідно з таким розрахунком, щоб вологість грунту в кореневмісному шарі була в межах 50—70% від повної вологоємкості. Для підтримання такої вологості рослини в шкілці на південних суглинкових чорноземах і каштанових грунтах звичайно поливають 3—4 рази за літо. Перше достатнє поливання найчастіше провадять через 12—15 днів після садіння, друге — на початку або в середині червня, третє — в кінці червня або на початку липня і, нарешті, четверте — в кінці липня або на початку серпня, враховуючи метеорологічні умови даного року. Норма поливу — 500—600 куб. м води на гектар. На піщаних, менш вологоємких грунтах трохи зменшують норму поливу, але збільшують їх кількість.

  Поливають по борознах, роблячи перемички з таким розрахунком, щоб вода розподілялася рівномірно на ділянці і не розмивала горбиків у рядках. Як тільки вода вбереться і грунт злегка просохне, необхідно провести глибоке розпушування в міжряддях і на горбиках.

  Щоб виростити добре розвинуті саджанці, крім поливання, необхідно їх підживлювати органічними і мінеральними добривами не менше трьох разів за вегетаційний період. При кожному підживленні на один гектар шкілки слід вносити по 20 кг азоту, фосфору і калію. Тільки при останньому, липневому, підживленні слід виключати азот, а в північних районах, де пагони погано визрівають, крім того, рекомендується трохи збільшити дозу калію для кращого визрівання пагонів. Калійні добрива можна замінити попелом; вносити його слід з розрахунку 2—3 ц на гектар, розсіваючи так само, як і мінеральні добрива, безпосередньо у воду при поливанні.

  Добрі наслідки дає підживлення фекаліями, які найкраще спочатку розмішувати в басейнах з водою (25—30 кг на тонну води). Якщо вода для зрошення шкілки подається безпосередньо з колодязя, річки, ставу або іншого джерела, фекальні добрива вносять у поливну воду невеликими порціями, з розрахунку 5—6 т/га.

  Щоб забезпечити добрий розвиток коренів з нижніх вузлів чубука, необхідно видаляти поверхневе коріння. Для цього горбики відкривають нижче рівня грунту і обрізують гострим ножем все коріння, що розвинулося на двох-трьох верхніх вузлах чубука.

  Одночасно з обрізуванням поверхневих корінців необхідно видаляти порослеві пагони, якщо на саджанці розвинулося більше двох основних пагонів. Коли ж на ньому розвинувся лише один основний пагін, то залишають найбільш розвинутий верхній порослевий пагін. Звичайно поверхневе коріння видаляють два рази протягом літа. При повторному видаленні його (наприкінці липня після останнього поливання) горбики, якими були обгорнуті чубуки, розгрібають, створюючи цим більш сприятливі умови для здерев’яніння і загартовуваная стовбурчиків.

  Обробіток грунту. Грунт виноградної шкілки завжди повинен бути в стані чистого пару; не можна допускати з’явлення корки і бур’янів. В міжряддях грунт необхідно розпушувати кінними культиваторами, а на горбиках — сапками або граблями звичай но 6—8 разів за літо. Після кожного поливання слід обов’язково провадити глибоке (на 20—25 см) розпушування грунту в міжряддях, а в проміжках між поливами розпушувати в міру потреби на 8—12 см.

  Особливу увагу при догляді за шкілкою необхідно приділяти боротьбі з мільдью. Перше обприскування однопроцентним розчином бордоської рідини слід провадити тоді, коли на проростках розвинеться 2—3 листочки, а наступні — в міру відростання нових листочків. Звичайно протягом літа доводиться обприскувати шкілку 7—8 разів, а в дощові роки 10—12 разів, з таким розрахунком, щоб усе молоде листя завжди було покрите крапельками бордоської рідини. В разі з’явлення на шкілці оїдіуму, що в умовах Української РСР буває дуже рідко (найчастіше на Південному березі Криму), необхідно запровадити обпилювання сіркою. Витрата сірки близько 20 кг/га При з’явленні дротяників грунт у горбиках обпилюють біля рослин гексахлораном.

  Для кращого визрівання пагонів, наприкінці серпня або на початку вересня, коли ріст їх уже частково уповільнюється, необхідно провести чеканку, видаляючи ножицями або секатором 1—2 верхніх міжвузля. У південних районах УРСР, особливо в посушливі роки, коли ріст пагонів до початку вересня припиняється і вони добре дерев’яніють, чеканки можна не робити.

  Вирощування кореневласних саджанців із зелених чубуків.

  Зелені чубуки добре вкорінюються, проте цей спосіб розмноження не має великого поширення, тому що чубуки важко зберігати від підсихання. Для чубукування можна використати зелені пагони, що видаляються під час обламування, пришипування, пасинкування і чеканки. Зелене чубукування слід застосовувати для прискореного розмноження цінних дефіцитних сортів винограду.

  Для успішного укорінення зелених чубуків не можна допускати навіть слабого в’янення пагона і листя на них. Тому зелені пагони необхідно зрізувати з кущів рано вранці, надвечір, а вдень лише в похмуру погоду і негайно переносити їх у прохолодне приміщення, відразу ж занурюючи нижніми кінцями у воду, збризкуючи листя водою. В той же день їх необхідно нарізати на чубуки і висадити в парники або теплиці. Нарізувати треба так, щоб кожний чубук мав два вузли і одне міжвузля. Для того щоб з пагона вийшло стільки чубуків, скільки є вузлів, його розрізують (за пропозицією працівників Київського опорного пункту УНДІВВ) так, щоб розріз проходив навскіс по діафрагмі, але вище вічка і листка. Тоді кожний зелений чубук буде мати вгорі листок з пазушною брунькою, а внизу лише половину вузла без бруньки і листка.

  Якщо в пазусі листка розвинулася пасинкова брунька і пасинок маленький, то його залишають, бо чубук з таким пасинком краще розвивається. Якщо ж пасинок має більше трьох листочків, то його зрізують і висаджують окремо як чубук. Щоб зменшити випаровування і запобігти в’яненню чубуків, половину пластинки листка відрізують.

  При ранньому проведенні зеленого чубукування (травень — червень) і доброму догляді за рослинами в теплиці вже в пер ший рік можна одержати саджанці, придатні для садіння на постійне місце. В цьому випадку саджанці викопують пізньої осені (наприкінці листопада або навіть на початку грудня) і зберігають звичайним способом.