Книги / Виноградарство.
Маточник прищепних лоз.

Маточник прищепних лоз.

  Закладання маточників прищепних лоз не відрізняється від закладання щеплених виноградників, але тут особлива увага повинна бути приділена чистосортності насаджень. В перші два-три роки після садіння необхідно провести апробацію — виявлення всіх домішок і слабих кущів та заміну їх добрими однорічними саджанцями основного сорту.

  В дальшому на маточнику прищепних лоз слід провадити масову селекцію, виявляючи неврожайні і маловрожайні кущі і не допускаючи заготівлі з них чубуків для розмноження. До вступу в пору плодоношення спеціальних маточників прищепних лоз чубуки для щеплення треба заготовляти на кращих виноградниках, виділених для цієї мети. Такими виноградниками можуть бути насадження стандартних сортів, забезпечені добрим доглядом.

Догляд за кущами і обробіток грунту на маточниках слід провадити особливо старанно. Виконуючи всі роботи по догляду за маточниками, необхідно особливо контролювати якість проведення таких робіт, як підрізування кущів, виламування зайвих пагонів і лікування насаджень від грибних захворювань.

  Обламування пагонів, яке служить для виправлення помилок, допущених під час обрізування, повинно бути використане для залишення на кущах такої кількості пагонів, при якій буде забезпечено нормальний урожай винограду і добрий ріст пагонів.

  Лікування маточника прищепних лоз від грибних хвороб повинно провадитись найстаранніше. Розвиток грибних хвороб (мільдью, оїдіум) погіршує визрівання пагонів. Після щеплення вони звичайно погано зростаються і дають дуже низький вихід щеплених саджанців з шкілки. Обприскування кущів повинно провадитись у точно встановлені строки. В роки з частими літніми дощами і високими температурами на маточниках слід провадити одно-два додаткових обприскування проти мільдью. Особливо не важливо при надмірному розвитку пасинків, коли весь час утворюється молоде листя, що легко уражується мільдью.

  Щеплення. Щеплення винограду набуло великого поширення в кіпці минулого століття після з’явлення філоксери в зв’язку з тим, що культура високоякісних сортів у багатьох районах виноградарства стала можливою лише на філоксеростійких підщепах.

  Тепер наукою і практикою визначені умови, при яких забезпечується зростання щеплених компонентів виноградної лози.

  Якщо щеплення провадиться зеленими пагонами, то для успішного зростання їх досить буде того, щоб тканини підщепи і прищепи щільно прилягали одна до одної; в цьому випадку зростання може бути без утворення проміжної раневої тканини — калюсу. Необхідно лише захистити прищеплені рослини до повного їх зростання від підсихання, створюючи відповідні умови температури і вологості.

  Для зростання здерев’янілих виноградних лоз обов’язковою умовою є утворення калюсу. Калюс з’являється в місцях поранення і в результаті поділу, головним чином, клітин камбію. Клітини калюсу підщепи і прищепи дотикаються одна до одної, внаслідок чого спочатку відбувається спайка, а потім після утворення провідних пучків повне зростання.

  Для міцного зростання підщепи з прищепою необхідною умовою є існування між ними певного фізіологічного зближення, так званого споріднення, або афінітету. У більшості європейських сортів винограду спостерігається таке споріднення з багатьма американськими дикими лозами, стійкими проти філоксери. Тому стало можливим перейти на підщепну культуру в усіх районах поширення цього шкідника.

  Відомо, що щеплені компоненти взаємно впливають один на одного. Проте, як показав І. В. Мічурін, глибокі зміни при щепленні можуть мати місце лише у стадійно молодих сортів, які ще не цілком сформувалися. Майже всі сорти винограду, які культивуються в умовах УРСР, стадійно старі, плодоносять десятки, а деякі і сотні років. Тому немає підстав гадати, що щеплення цих сортів на диких підщепах зможе різко змінити їх природу. Разом з тим, хоча щеплення і не тягне за собою глибоких змін у цих сортів, але все-таки в значній мірі позначається на врожайності, якості врожаю, силі росту, а також довговічності кущів.

  Практикою виноградарства встановлено, що один і той же культурний сорт при щепленні до різних підщеп дає неоднакові наслідки як щодо міцності зростання, так і щодо врожайності.

  В свою чергу культурний сорт має вплив на розвиток кореневої системи підщепи. Тому добору компонентів, які щеплять, необхідно приділяти найсерйознішу увагу. Тепер ще немає достатньо глибоких наукових обгрунтувань щодо підбору кращих комбінацій підщеп і прищеп для різних природних районів Української PCP. Проте на основі спостережень проф. С. О. Мельника і досліджень, проведених в УНДІВВ, можна в першому наближенні рекомендувати такі кращі підщепи для основних сортів винограду.

  Сорти підщеп для Української PCP. Дослідженнями наукових установ, а також виробничою практикою встановлено, що кращими підщепами для УРСР є Ріпарія глуар (Ріпарія Порталіс), Ріпарія Х Рупестріс 101-14, Ріпарія Х Рупестріс 3309, Берландієрі х Ріпарія Кобера 5ББ Берландієрі Х Ріпарія 420 та Солоніс Х Ріпарія 1616.

  Ріпарія глуар відзначається високою стійкістю проти філоксери і морозів. Добре росте лише на глибоких і нещільних грунтах, які містять у собі невеликий процент вапна (не більше 15%), на яких буває високий вихід корисних чубуків. Зростання з більшістю європейських сортів добре. Чубуки добре вкорінюються. Непридатний для сухих і бідних грунтів, а також для дуже обігріваних схилів. Сприяє більш ранньому достиганню винограду і лози прищеплених до нього сортів.

  РіпаріяХ Рупестріс 101-14 найбільш поширена в Українській PCP підщепа. Відзначається високою стійкістю проти філоксери й морозів. За морфологічними ознаками нагадує вид Ріпарія. Добре росте майже на всіх грунтах, за винятком багатих на вапно (понад 25%) або засолених. Дає великий вихід придатних для щеплення чубуків. Зростання з усіма районованими в Українській PCP сортами добре. Чубуки його добре вкорінюються.

  Ріпарія Х Рупестріс 3309 також має значне поширений в УРСР. За своїми властивостями ця підщепа дуже наближається до Ріпарія X Рупестріс 101-14; порівняно добре росте на всіх грунтах, крім засолених і таких, які містять понад 30% вапна. Практично стійка проти філоксери і морозів. Добре зростається майже з усіма районованими в Українській PCP сортами. Чубуки добре вкорінюються. До недоліків цієї підщепи слід віднести те, що у деяких сортів, прищеплених на цій підщепі, запізнюється достигання плодів і особливо деревини. В окремі роки більш, ніж у інших сортів, виявляється коротковузля.

  БерландієріХ Ріпарія Кобера 5ББ. В Україн­ській PCP ця підщепа поки що не поширена. Успішно росте в Закарпатській області. Відзначається порівняно високою стійкістю проти філоксери і посухи. Добре росте на грунтах з високим вмістом вапна і успішно зростається з усіма сортами, які культивуються в Закарпатській області. Дає високий вихід підщепної лози. Чубуки порівняно добре вкорінюються, але в окремі роки поступають в цьому відношенні перед підщепою 101- 14. Недоліком її є порівняно низька стійкість коренів проти морозу, тому садити її треба глибше, ніж підщепи 101-14 і 3309. Ця підщепа має бути широко використана при закладанні виноградників на грунтах з великим процентом вапна і в районах з стійким сніговим покривом (наприклад, у придністровських районах, Вінницької області).

  Берландієрі Х Ріпарія 420-А. В Українській PCP вона порівняно мало поширена в зв’язку з тим, що гірше вкорінюється і дає менший вихід саджанців з шкілки, ніж інші підщепи. Проте вона відзначається добрим ростом і порівняно високою стійкістю проти посухи. Витримує великий вміст у грунті вапна (понад 35%), удається там, де сорти 101-14 і 3309 терплять від хлорозу. Практично стійка проти філоксери, але недосить стійка проти морозів; в окремі роки поверхневі корені вимерзають, тому садити її треба не менше як на 45 см.

  С о л о н і с  X  Р і п а р і я 1616. Має високу стійкість проти філоксери і морозів. Належить до сильнорослих підщеп, краще за інші підщепи переносить невелике засолення грунту. Не уражується хлорозом при кількості вапна в грунті до 25%. Однорічні пагони визрівають рано, але на родючих грунтах у них сильно розвивається серцевина. Внаслідок цього велика кількість чубуків цієї прищепи буває непридатною для щеплення. З деякими культурними сортами зростається погано. Рекомендується, головним чином, для закладання виноградників на грунтах слабо засолених, де погано ростуть інші підщепи.

  Підготовка підщеп. Стандартні за товщиною лози підщепи (від 6 до 12 мм в діаметрі) розрізують на 40-сантиметрові для морозостійких підщеп (Ріпарія глуар, 101-14, 3309, 1616) і 45-50-сантиметрові чубуки — для менш морозостійких підщеп (Кобера ЗББ, Телекі 8Б, 420-А, ІІІасла X Берландієрі 41-Б, Мурведр X Рупестріс 1202).

  Нижній зріз роблять обов’язково під вузлом, а верхній — за міркою. Чубуки з надмірно розвиненою серцевиною і малою площею деревини або ж з серцевиною, що дуже близько підходить до периферії на одному з його боків, відкладають в сторону як непридатні для щеплення. Добрі чубуки зв’язують в пучки і переносять для вимочування в басейн або діжки з чистою водою.

  Закінчення вимочування визначають так само, як у чубуків, які підготовляють для садіння в кореневласну шкілку.

  Після вимочування підщепні чубуки злегка провітрюють, щоб вони обсохли з поверхні, а далі видаляють (осліплюють) всі наявні на них вічка і передають у прищепну майстерню.

  Підготовка прищепи. За 10—12 днів до початку щеплення необхідно перевірити збереженість чубуків прищепи після зимового зберігання. Допускаються до щеплення без попередньої стратифікації такі прищепні чубуки, у яких пошкоджено не більше 15 % вічок при доброму стані замісних бруньок і тканин лози. При нарізуванні пагонів на одновічкові чубуки перші 1-2 нижні вузли, де недорозвинені вічка, і один верхній слід видаляти; решту їх відрізують так, щоб зріз лози був над вічком на відстані 1-2 см від нього. Одновічкові чубуки вимочують у чистій воді звичайно протягом 12—14 годин.

  Якщо у чубуків прищепи пошкоджених вічок більше ніж 15% і немає можливості замінити іншими, то їх можна використати для щеплення. В цьому випадку необхідно протягом 4—5 днів при температурі 20—22° провести перед щепленням стратифікацію, а потім строго відібрати чубуки. При використанні для щеплення таких вічок підщепні чубуки також необхідно стратифікувати перед щепленням, прогріваючи тільки верхню частину їх при температурі 20 — 22° на протязі 6—8 днів.

  Техніка щеплення. Способів щеплення виноградної лози існує дуже багато: косе копулірування, пластинчасте, на шип, врозтіч, напіврозщіп, вприклад, окулірування та ін.

Найбільш поширеним в Українській PCP способом є косе копулірування. Техніка цього способу щеплення добре вивчена і зводиться до такого: на однакових за діаметром чубуках підщепи і прищепи роблять косі зрізи, на яких зарізують язички і з їх допомогою з’єднують прищепу з підщепою. Язички як на підщепі, так і на прищепі слід зарізувати так, щоб вони починалися вище серцевини і дорівнювали одній третині довжини зрізу. При зарізуванні язичків не можна допускати розколів на підщепі і прищепі, а при з’єднанні щеп треба стежити за тим, щоб не заламувалися язички. На прищепі зріз роблять на тому боці, де міститься вічко, а на підщепі — на одній з бокових найбільш розвинутій стороні чубука (так зване щеплення «на ребро»).

  Стратифікація щеп у теплицях. Стратифікація, або пророщування, виноградних щеп провадиться для того, щоб у місцях з`єднання підщепи з прищепою прискорити утворення раневої тканини — калюсу. Стратифікувати щепи найкраще в спеціальних теплицях з центральним опаленням, в яких легко підтримувати необхідну температуру і вологість. Якщо ж спеціальної теплиці немає, то для стратифікації щеп можна пристосувати парники, або будь-яке приміщення, в яких можна підтримувати температуру близько 27° і високу вологість повітря (75—80%).

  Дослідженнями УНДІВВ встановлено, що щепи значно краще укорінюються в шкілці і дають більш високий вихід саджанців, якщо температура при стратифікації в місці з’єднання підщепи з прищепою буде підвищена, а біля основи підщепи знижена.

  Переваги такої стратифікації порівняно з звичайною, коли впливу підвищеної температури піддається і нижня частина підщепи, полягає в тому, що за час її проведення затримується розвиток коренів на підщепі і скорочуються майже в два рази витрати запасних поживних речовин в чубуках. Пристосовуючи для стратифікації щеп тимчасові приміщення, це необхідно мати на увазі.

  Для створення такого режиму стратифікації необхідно печі в приміщеннях будувати на підмостках, на висоті 70—80 см від поверхні підлоги. Підлога повинна бути за­цементована або викладена камінням для того, щоб була можливість ставити ящики з щепами безпосередньо на неї, а проміжки між ящиками і під ними час від часу змочувати холодною водою.

  При стратифікації щеп у теплицях їх укладають в спеціальні ящики, які підготовляють раніше. Потреба в стратифікаційних ящиках залежить від кількості щеп, які передбачають стратифікувати в теплицях. В кожний ящик стандартних розмірів (довжина 70 см, ширина 50 см і висота 60 см) вмішується 800—900 щеп.

  Виготовляють ящики з дерев’яних планок, завширшки 5 см і завтовшки 1,2 см. Кутові стоянки повинні бути квадратними, розміром 5x5 см. При виготовленні ящиків між планками залишають просвіти завширшки 1 см. Для зручності укладання щеп одна з бокових стінок ящика повинна зніматися і прикріплюватися до ящика гаками. Для зручності обліку всі ящики повинні бути пронумеровані.

Укладати щепи в ящики слід рядами, перешаровуючи кожний ряд у верхній частині тирсою, а в нижній — структурною землею шаром 10—12 см. Тирса для перешарування щеп повинна бути крупнозерниста, з м’яких порід (сосни, ялини та ін.), перед застосуванням добре зволожена і пропарена.

  Для зручності укладання ящик ставлять на одну з бокових його стінок. При укладанні щеп особливо старанно треба стежити за тим, щоб біля стінок ящика тирса добре була втоптана. Це краще зберігає їх вологість. Від стінок ящика щепи повинні бути на відстані 5—6 см.

  Коли ящик з щепами буде заповнено, його ставлять в нормальне положення і засипають зверху тирсою так, щоб шар ії був вище місця спайки на 7—8 см. Після цього ящики з щепами зразу ж переносять в обігріту теплицю для стратифікації.

  Затримати розвиток коренів на підщепі під час стратифікації можна і при двоярусному встановленні ящиків з щепами в камері, якщо в перші 6—7 днів від початку стратифікації витримувати щепи на верхньому стелажі при температурі близько 27—28°, а наприкінці стратифікації (другі 6—7 днів) переміщувати їх на нижній ярус, знизивши при цьому температуру біля основи щеп до 14—15°, зберігаючи високу температуру (24— 26°) біля місця з’єднання підщепи з прищепою до кінця стратифікації. Таке пониження температури біля основи щеп порівняно легко досягається шляхом пропускання струмини холодної води під ящиками з щепами і змочування ящиків цією водою на 5—6 см від основи з таким розрахунком, щоб вода не доходила до щеп.

  Щоб запобігти з’явленню плісняви, теплицю необхідно провітрювати 2—3 рази на день (по 10—15 хвилин). Зниження температури в приміщенні при цьому побоюватись не слід, бо щепи в тирсі за цей час не встигають охолонути. Вологість повітря в теплиці підтримують в межах 75—80% шляхом систематичного змочування підлоги і стінок ящиків водою.

  Витримувати щепи в теплиці потрібно доти, поки у більшості їх (у 60—70%) не утвориться круговий наплив калгосу (на підщепі і прищепі). Встановлюють це шляхом розламування і огляду середньої проби щеп.

  При нормальних умовах проведення стратифікації і правильній підготовці прищепного та підщепного матеріалу стратифікація в квітні звичайно триває 12—14, а в березні або лютому — 16—18 днів. За 2—3 дні до закінчення стратифікації верхній шар тирси над щепами знижують на 3—4 см, щоб запобігти витягуванню проростків прищепи.

  Після стратифікації щепи загартовують. Загартовування тепличних щеп має своєю метою, з одного боку, поступово привчати перед садінням у шкілку зніжені в теплиці рослини до більш суворих польових умов і, з другого боку, забезпечити початок зростання (утворення провідних пучків біля місця з’єднання підщепи з прищепою) до пересаджування рослин у шкілку.

  Загартовувати щепи слід протягом 20—40 днів при температурі 12—15° і доброму освітленні. Щоб не допустити переростання (витягування) пагонів, що виросли від прищепи, верхній шар тирси над щепами під час загартовування продовжують поступово знижувати, доводячи його до товщини близько 2 см. Найкраще загартовувати щепи в земляних траншеях на відкритому повітрі за методом І. І. Булгарова, бригадира-розсадниковода радгоспу ім. Суворова, Белградського району, Одеської області, прикриваючи їх рамами або матами лише в разі похолодання. Якщо пагони у окремих щеп під час загартовування переростають, їх необхідно прищипувати над 4—5 листком.

  Стратифікація щеп у парниках. Якщо в розсаднику немає спеціальної теплиці або іншого приміщення, яке можна пристосувати так, щоб воно задовольняло вимогам стратифікації щеп, то їх можна стратифікувати в парниках, кількість яких визначається виробничим завданням, враховуючи, що під одну парникову раму розміром 106 X 150 см вміщується 1400—1500 штук щеп.

  Для ранніх щеплень (з середини березня до середини квітня) необхідно готувати парникові котловани завглибшки 65 см, а для більш пізніх щеплень (з другої половини квітня)—55 см. На дно парникових котлованів насипають структурну землю або пісок товщиною близько 30 см.

  За 2—3 дні до укладання щеп грунт у парнику слід полити, щоб він був досить вологий, але достатньо пухкий і не збивався в грудочки при розпушуванні його руками. Укладати щепи треба рядами, впоперек парника, майже вертикально, пересипаючи кожний ряд вологим грунтом, а місце спайки засипати вологою тирсою. Слідом за укладанням щепи зверху засипають добре зволоженою деревною тирсою шаром 7—8 см.

  Головну увагу при догляді за щепами в парниках слід приділяти підтриманню необхідної вологості і температури біля місця з’єднання підщепи з прищепою. Для цього верхній шар тирси кожні два дні треба поливати з лійки з дрібним ситом, не допускаючи підсихання його більш як на 3—4 см. Щоб запобігти з’явленню на зрізах плісняви і загибелі внаслідок цього щеп, поливати слід так, щоб вода не затікала до місця з’єднання підщепи з прищепою.

  Після кожного поливання необхідно розпушити тирсу руками для того, щоб забезпечити доступ повітря до місця спайки і створити сприятливіші умови для утворення калюсу. Температуру в парниках регулюють звичайним способом — підніманням або опусканням рам з таким розрахунком, щоб біля місця спайки вона не піднімалась вище 27°. Після 14—16 днів від початку стратифікації необхідно через кожні 2 -3 дні стежити за ходом утворення калюсу на підщепі і прищепі. Коли у більшості щеп (60—70%) утвориться круговий наплив калюсу, температуру в парнику необхідно знизити до 20° і через 2—3 дні починати загартування щеп.

  Воно полягає в тому, що парникові рами спочатку вдень лише підіймають, а через 2—3 дні зовсім знімають і закривають тільки на ніч в разі похолодання. При загартовуванні слід підтримувати температуру в межах 12-15°, як і для щеп тепличної стратифікації.

  Щоб запобігти переростанню проростків прищепи, необхідно зменшити на 3- 4 см шар тирси над щепами, знімаючи її обережно руками так, щоб не пошкодити ростків прищепи. Стратифікація і загартовування щеп в холодних парниках звичайно триває 25—30 днів залежно від температури.

  Виробнича перевірка стратифікації виноградних щеп в холодних парниках показала, що при цьому способі добрі наслідки бувають тоді, коли щеплення провадять у пізніші строки — в другій половині квітня. Ранні щеплення при стратифікації в холодних парниках дають гірші наслідки тому, що при цьому немає змоги підтримувати необхідну для нормального їх калюсу- вання температуру.

  Застосування гною для верхнього обігрівання щеп дає можливість провадити парникову стратифікацію і в більш ранні строки. Кожний парник для стратифікацій щеп з верхнім гноєвим обігріванням повинен бути забезпечений спеціальними щитами для встановлення несправжнього дна. Його можна робити з кілків або дерев’яних планок. При виготовленні щитів слід залишати просвіти між планками в 1 —1,5 см, але з таким розрахунком, щоб через них не просипався гній. Укладають щепи в парники так само, як при стратифікації в холодних парниках, але верхівки щеп повинні бути на 25 см нижче верхнього краю короба. Місце спайки і верхівки прищепи необхідно засипати добре зволоженою і обов’язково пропареною тирсою Потім над тирсою встановлюють несправжнє решітчасте дно так, щоб між ним і тирсою залишався просвіт в 5-7 см для створення повітряного прошарування.

  На решітчасте дно насипають свіжий кінський гній завтовшки 30—35 см і накривають парниковими рамами. Можна обійтися і без рам, але тоді слід насипати товстіший шар гною і захищати його соломою від затухання на випадок дощу.

  Дальший догляд за щепами до кінця стратифікації полягає лише в тому, щоб підтримувати температуру в межах 24—27° біля місця з’єднання прищепи з підщепою шляхом зміни шару гною. Температуру вимірюють, опускаючи термометр на вірьовці до основи трубки, встановленої в парнику ще при укладанні щеп. Закінчення стратифікації визначається звичайним, раніш описаним способом. Переводять щепи на загартовування шляхом видалення гнойової покришки.