ЩЕПЛЕННЯ ЗЕЛЕНИМИ ЧУБУКАМИ.

  Цей спосіб з успіхом можна застосовувати для виро­щування щеплених саджанців. Можна перещеплювати також зеленими чубуками дорослі кущі підщепних та малоцінних сортів з метою прискореного розмноження високоцінного винограду.

  У виробничих умовах зелене щеплення найкраще вдає­ться, а тому досить широко застосовується в Закарпат­ській області, де погода в період проведення цієї роботи (друга половина травня і червень) буває досить тепла і температура повітря досягає 18—26°; відносна воло­гість повітря в цей час буває досить високою, і прищепи не засихають.

  В південних районах УРСР, де вологість повітря бу­ває нижчою, ніж в Закарпатті, зелене щеплення не зав­жди вдається тому, що прищепа засихає. В них умовах щеплення зеленими чубуками буде ефективним лише при умові застосування так званої вологої камери. Така камера створюється, коли щепу накривають скляною посудиною, а для більшого зволоження повітря під неї кладуть вологу тирсу чи пісок або зволожують грунт.

  Якщо місце щеплення знаходиться вище поверхні грунту, то для вологої камери роблять підставку — сто­лик, з діркою посередині. Його встановлюють на заго­стреному кілку на рівні місця щеплення, через Дірку протягують щепу і прикріплюють її до столика; на столик насипають вологої тирси і щепу накривають склянкою. З сонячного боку склянку обклеюють папе­ром, щоб щепа не підсушувалась сонцем. Можна засто­совувати і простіші камери з пергаментного паперу або з целофану.

  Успіх зеленого щеплення буває надійним лише тоді, коли до місця щеплення з підщепи надходить пасока. Щоб зменшити випаровування вологи через листя з ме­тою збільшення надходження соків до місця щеплення, в південних посушливих районах роблять завчасну підготовку підщепи до щеплення. Для цього на пагонах підщепи видаляють всі листки, пасинки та бруньки, починаючи від основи аж до місця майбутнього щеплення, а через 2—3 дні проводять щеплення.

  В умовах Лісостепу і особливо Полісся, де вологість повітря буває вищою, ніж в степових районах, зелене щеплення вдається непогано, коли його провадити в теплу погоду і коли в перші 6—8 днів після щеплення не буде похолодання, дощової погоди або сильного суховію.

  Київський опорний пункт УНДІВВ протягом ряду років вивчав зелене щеплення і одержав задовільні ре­зультати. Техніка зеленого щеплення, яка застосовується опорним пунктом, полягає в такому. Щеплення прова­диться зеленими напівтрав’янистими чубуками на таких же зелених пагонах підщепи в період з другої половини травня до середини червня. У щеп, підготовлених у пізніші строки, приріст до осені не встигає визріти. Щеплен­ня робиться в тому місці, де пагін на дотик є досить пружним і еластичним (але не надто трав’янистим) і разом з тим не дерев'янистим. Лоза при розрізі в місці щеплення повинна бути соковитою, без серцевини, мати зелений колір.

  Щеплення при надто трав'янистому стані компонен­тів не вдається тому, що прищепа в’яне, а щеплена частина вище вузла відокремлюється від прищепи по діа­фрагмі корковою тканиною і відпадає.

  Щеплення в стані часткового здерев’яніння пагонів не має успіху тому, що приживання йде погано і довго. У цьому випадку зростання відбувається внаслідок утворення калюсу, в той час як компоненти в напівтрав’янистому стані зростаються швидко і без утворення ка­люсу. Найчастіше місце щеплення знаходиться на підщепі над четвертим, п’ятим або шостим вузлом, рахуючи від її верхівки. Живці прищепи мають бути в місці щеплен­ня за станом тканин приблизно такими ж, як і підщепа.

  Зелене щеплення провадиться гостро наточеним но­жем або лезом безпечної бритви. Після кожного щеп­лення ніж треба витирати, бо він дуже окислюється, а при роботі в теплиці його доцільно навіть дезинфікувати. Іноді на щеплених зеленими чубуками кущах помічаєть­ся захворювання — «коротковузля» (кучерявість), що вказує на можливість занесення інфекції при щеп­ленні.

  Пагін підщепи перед щепленням зрізують в місці майбутнього щеплення на 2—3 см вище вузла (залежно від товщини лози), видаляють пасинки і вічка на всіх нижчерозміщених вузлах, а також листок, розміщений на вузлі, де буде щеплення. У решти листків можна част­ково обрізувати листкову пластинку, щоб зменшити випаровування. Потім на підготовленій таким чином підщепі освіжають верхній зріз і роблять розщеп (або краще — клиновидний виріз для живця), який нижнім краєм досягає діафрагми (вузла). Щоб щепити свіжо­зрізаними чубуками, лозу прищепи для нарізування чу­буків заготовляють лише на кілька годин роботи. Для цього на маточних кущах високоцінних сортів зрізують пагони чи їх верхівки, які за товщиною і станом лози придатні для зеленого щеплення, видаляють з них вуси­ки та листки, залишаючи пасинки, частково або пов­ністю черешки листків та вічка. Зрізані пагони та вер­хівки ставлять нижніми кінцями в воду або обгортають мокрою мішковиною і доставляють до місця щеплення.

  Проводячи зелене щеплення в теплиці, а також на­дворі під час дуже сприятливої погоди, на чубуках при­щепи можна залишати невелику частину листкової пла­стинки; тоді приживлення йде швидше.

  Чубук прищепи зрізують з 1—2 вічками; під нижнім вузлом йому надають вигляду гострого клина, який за довжиною зрізу дорівнює клиновидному вирізу, зробле­ному на підщепі. Після цього прищепу вставляють у ви­різ підщепи так, щоб клин щільно приліг до основи ви­різу в підщепі. Прищепа має бути трохи товщою за під­щепу; товщина прищепи має дорівнювати товщині під­щепи у вузлі. При такому щепленні одноіменні тканини компонентів добре сполучаються. Внаслідок того, що підщепа і прищепа досить еластичні, вони дуже добре пристають одна до одної.

  Місце щеплення досить туго зав’язують гумовою стрічечкою завширшки 1—2 см і завдовжки 10—15 см, виготовленою з тоненької еластичної гуми. Накладаючи пов’язку, стрічечку трохи натягують, щоб після обмотування вона щільно стягнула місце щеплення, захищала його від пересихання, запобігала витіканню соку та вислизанню підщепи з свого гнізда. За допомогою пов’язки забезпечується добрий контакт підщепи з прищепою, щоб зробити можливим рух соку.

  Далі пов’язки послаблювати не треба, бо вона під дією сонячних променів протягом двох-трьох тижнів руйнується, перетворюючись на смолисту масу.

  В Закарпатті для обв’язування зелених щеп вживають м’яку товсту бавовняно-паперову пряжу. Пов’язку після приживання щепи ослаблюють.

  Зелені щеплення можна також робити навскісним копулюванням. Якщо при застосуванні цього способу доводиться щепити тонку прищепу на товстій підщепі, треба, щоб їх тканини (камбій) збігалися хоча б в одному місці, найкраще тією стороною, де на прищепі роз­міщена точка росту (вічко). Можна використати також щеплення за кору.

  За гарячої погоди щепити краще зранку та надвечір, а місце щеплення доцільно нетуго обгорнути, листком нижчого вузла, загинаючи платівку нижньою стороною всередину. Це до деякої міри захищає щепу від висихання, а гумову пов’язку — від швидкого руйнування сон­цем. Для захисту щеп на них можна надівати паперові або целофанові «ліхтарики», відкриті зверху, а у велику спеку чи при суховії — створювати вологі камери.

  Щоб зелені щепи добре приживались, крім теплої погоди та доброго збігання тканин підщепи і прищепи, треба, щоб підщепа була в стані максимальної енергії росту і щоб на ній, крім прищепи, не було інших точок росту. Тому щеплені рослини треба систематично пере­глядати і на підщепі видаляти з пазух листків всі ново­утворені пасинки та бруньки, а також поросль, яка йде з основи. В суху погоду підщепи доцільно добре полити, щоб до місця щеплення надходило досить вологи.

  Приживлення при зеленому щепленні йде досить швидко. На 7-10-й день за теплої погоди пасинок при­щепи, яка приживлюється, починає пробуджуватись і рости, а до осені приріст може досягти кількох метрів.

  Застосовуючи зелене щеплення, в умовах Лісостепу та Полісся можна також вирощувати щеплені саджанці на зимостійких підщепах. Закладання виноградників та­кими саджанцями має велике значення, особливо для районів лівобережного Лісостепу УРСР, де коріння ви­нограду в суворі зими пошкоджується морозом або зов­сім вимерзає, а це призводить до загибелі виноградних насаджень. Для вирощування зимостійких саджанців в один рік, у шкілку висаджують чубуки зимостійких підщепних сортів (Буйтур, Арктик, Коринка Мічуріна та місцевих витривалих форм) або висівають їх насіння, а наступного року весною (в травні - червні) рослини щеплять на місці і на осінь одержують щеплені саджанці.

  Насіння зимостійких видів та сортів збирають в на­садженнях; його здобувають також, проводячи схрещу­вання Амурського винограду з Ріпарією та з ізабельними сортами (Російським конкордом, Вільдером та ін.). З осені насіння можна зберігати в ягодах у приміщенні без опалення; зимою його виймають з ягід, промивають і злегка просушують. Щоб насіння дружніше сходило, його доцільно застратифікувати у вологому піску і витримати протягом 1—2 місяців у льоху чи в іншому при­міщенні при температурі 1—7° тепла.

  В березні — квітні стратифіковане насіння намочують на 2—3 доби при кімнатній температурі. Після цього витримують у піску в теплому приміщенні (теплиця, пар­ник) при температурі 25—30° тепла до початку проро­стання (розтріскування носика). Нестратифіковане на­сіння намочують на 5—6 діб, а потім перемішують з піском і пророщують.

  Насіння, яке почало проростати, висівають у парнику чи в теплиці в горщечки. Сіянці в горщечках у стані кількох листочків після загартовування в травні (коли пройде загроза приморозків) висаджують у шкілку.

  Безпосередньо в грунт насіння після пророщування висівають наприкінці квітня — на початку травня, загор­таючи на глибину 2—3 см, а зверху мульчують торфом чи гноєм-сипцем. В міру потреби грунт поливають, а щоб вода не збігала, рядки роблять трохи заглиб­леними.

  Досліди Київського опорного пункту УНДІВВ пока­зують, що добре розвинені саджанці, щеплені на зимо­стійких підщепах, можна вирощувати також за допомо­гою зеленого щеплення молодих пагонів маточних кущів підщепних сортів, лози яких укладені у вигляді гори­зонтальних відсадків. Для цього на маточних підщепних кущах вирощують довгі однорічні пагони, які ранньою весною укладають у борозни на глибину 10—12 см і за­кріплюють ключками або землею, нагорнутою в окремих місцях так, як це робиться при вирощуванні відсадків у багаторічній шкілці.

  Після того як вічка на вкладених лозах розвинуться і молоді пагони досягнуть довжини 10—15 см, зайві па­гони обламують, залишаючи на кожному вузлі по одно­му, і відсадки засипають землею. Для кращого вкорі­нення відсадків у борозни вносять трохи компосту чи перегною і в міру потреби поливають, а відведену лозу в основі кільцюють, накладаючи на неї 4—5 витків тов­стого алюмінієвого дроту.

  Коли молоді пагони на відведених лозах підростуть і настане сприятлива погода, на них на висоті 3О—35 см роблять щеплення зеленими живцями культурних сортів винограду. Коли прищепа підростає, її підв’язують до кілків чи до шпалери, а в кінці серпня — на початку вересня у неї прищипують верхівку, щоб приріст краще визрівав. Щоб захистити приріст від мільдью, його си­стематично обприскують 0,5-процентним розчином бордоської рідини. В жовтні відсадки викопують і розділя­ють на саджанці, у яких обрізують невизрілу частину приросту. Після цього їх закладають на зимове збері­гання.

  Для щорічного вирощування щеплених саджанців згаданим вище способом заводять так звану багаторіч­ну шкілку підщепних лоз, які укладають на відсадки, а для відсадків майбутнього року вирощують нові лози.

  Можна просто щепити на відповідній висоті поросль, що йде від голови коротко обрізаного куща підщепного сорту. Щоб поросль дала коріння, кущ підгортають. Во­сени землю від куща відгортають, щеплену і вкорінену поросль відрізують від куща і одержують щеплені са­джанці.

Читать далее...