ПІДГОТОВКА ЛОЗИ ДЛЯ ПРИСКОРЕНОГО РОЗМНОЖЕННЯ

  Лозу для прискореного розмноження заготовляють під час осіннього (жовтень—листопад) обрізування її з апробованих кущів високоцінних сортів. Якщо перед­бачається придбати лозу в інших господарствах, то її слід одержати восени, не пізніше листопада. Перевозити лозу в грудні небезпечно, бо в дорозі вона може бути пошкоджена морозом. Лоза, заготовлена весною, дає гірші результати тому, що під час зимівлі в землі ча­стина вічок гине. Чубуки, нарізані з такої лози, не всі приживлюються, і відходи іноді перевищують 50%.

  Для розмноження придатна лише добре визріла лоза товщиною не менше 7—8 мм з невеликою серцевиною. Лоза з буйноростучих (жируючих) пагонів для цієї по­треби мало придатна, тому що деревина в неї має нещільну будову, серцевина велика, діафрагми у вузлах недорозвинені, запасів пластичних речовин недостатньо. Для розмноження іноді використовують дворічну лозу.

  Добре визрілі лози мають рівномірне і яскраве за­барвлення, властиве даному сорту, більш інтенсивне на вузлах, але без темних і темно-зелених плям. Добре визріла лоза при згинанні потріскує.

  Основною ознакою ступеня визрівання лози є нагро­мадження в ній крохмалю, кількість якого можна визна­чити за забарвленням поперечних зрізів лозини розчи­ном йоду. Для цього кінці лози з свіжими зрізами зану­рюють на одну хвилину в однопроцентний розчин йоду, який забарвлює крохмаль у синій колір. За інтенсив­ністю забарвлення можна судити про нагромадження крохмалю, місце його зосередження і відсортувати недо­статньо визрілу лозу. Лоза не повинна бути пошкодже­на шкідниками, уражена хворобами. Не слід брати для розмноження лозу, побиту градом, з слідами опіків, по­шкоджену морозом тощо.

  Заготовлену з осені лозу краще зберігати в помірно вологому піску чи в супіщаній землі в спеціальних схо­вищах, критих траншеях чи в підвалах. Вона добре збе­рігається при температурі 0—5° тепла і вологості піску близько 3—4%. При такій вологості пісок при стискуван­ні в руці збивається в грудку, яка при легкому натиску­ванні розсипається. Надмірна вологість піску небажана тому, що при цьому утруднюється надходження повітря до лози, а це може призвести до випрівання вічок; над­мірне ж пересихання піску може призвести до, пересихання і загибелі всієї лози.

  Для захисту лози від плісняви перед укладанням на зберігання її обробляють, занурюючи на 3—4 секунди в 3-процентний розчин мідного купоросу. Після цього поверхня лози має просохнути. Пучки протруєної лози укладають в сховище, пересипаючи їх вологим піском.

  В південних районах, де поширений плямистий не­кроз, лозу слід укладати штабелями заввишки не більше 1,5—2 м без перешарування піском. Лише зверху і з бо­ків її засипають вологим піском шаром 12—15 см. Один або два рази протягом зими виноградну лозу рекомендує­ться перекласти і провітрити. Пучки її слід зв’язувати лозинами верби або ж мідним, алюмінієвим, оцинкова­ним чи залізним (але пофарбованим) дротом; зв’язувати пучки залізним дротом, який іржавіє, не можна, тому що іржа в місцях дотику пошкоджує лозу, змертвляючи живу тканину.

  Читать далее...